Сторінка
24

Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

Закони: - єдність слова і діла; - закон честі і совісті; - закон дружби і товариськості; - закон турботи і милосердя.

Структура: - групи-супутники (7-9р.), - піонерські об'єднання (10-15р.) (ланки, бригади); - вожаті (від 15р.). [міська (сільська), районна, обласна організація].

Зміст діяльності: програма "Я - Родина - Батьківщина".

Напрямки діяльності: краєзнавство, організаційна діяльність, народознавство і підготовка до сімейного життя, екологічна діяльність, милосердя, суспільно-корисна фізична праця, спорт і туризм, гра - програма "Подорож Барвника по веселковій країні".

Форми роботи: експедиції, колективні творчі справи, ігри, доручення, свята і музейна робота, акції милосердя, трудові справи, рейди, змагання, походи.

Українська скаутська організація "Пласт" - 1992р., м. Львів.

Мета: "Будь готовий сповнити свої обов'язки".

Закони: - бути вірним Богові і Україні, - допомагати іншим жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу.

Структура: - новацтво (8-11р.); - юнацтво (12-18р.) (гуртки, курені); - старшинство (18-25р.); - сеньйорату (від 25р.). Пластівські об'єднання: кім, станиця, крайова організація.

Зміст діяльності: програми "жовтодзьобі", "юні орлята", "учасники-розвідники".

Напрямки діяльності: Українознавство, релігієзнавство, природознавство, таборознавство, спорт, техніка.

Форми роботи: мандрівки, гурткова робота, змагання, ігри, різдвяні світа, свято св. Юрія, свято державності, пластові табори.

Розвиток ініціативи, соціальної активності і творчості учнів. Структура, функції, основний зміст і технології життєдіяльності органів учнівського колективу

Учнівський комітет – постійний орган учнівського колективу, під керівництвом якого в системі самоврядування діють комісії з представників класів: навчальна, трудова, господарська, дисципліни та порядку, санітарна.

Умови ефективності діяльності учнівського самоврядування: подолання формалізму, залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи; боротьба з негативними явищами у середовищі учнів; надання самоврядування реальних прав та обов’язків ; підбір найавторитетніших учнів у ряди органів самоврядування4 прагнення до розширення цих органів4 повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу; кваліфікована допомога вчителів; практика зміни функцій керівника і підлеглого: систематичне звітування.

Розвиток ініціативи, соціальної активності і творчості учнів через актив класу, збори колективу класу.

А.С. Макаренко на І стадії розвитку колективу радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без узгодження з колективом, ставити вимоги до виконання кожним.

ІІ – наявність ядра, групи дітей, які свідомо підтримують вимоги.

ІІІ – можливість колегіального вирішення всіх питань демократичним способом – на основі прийняття рішення більшістю голосів. Вимоги до кожного члена ставить колектив.

У такий спосіб реалізувалась „педагогіка колективної дії”. Переходу з ІІ стадії до ІІІ передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядрі було більше половини колективу, то організатор міг ставити питання на голосування (диктатура колективу).

ІV- найважливіша, стадія самовиховання.

Результатом такого підходу до формування колективу є досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.

В умовах гуманізації виховання В.О. Сухомлинський розвиває ідеї Макаренка. У роботах „Виховання колективу школярів”, „Розмова з молодим директором школи” він встановлює принципи взаємозалежностей особистості і колективу. Колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам має насичене духовне життя. За цих умов кожен вихованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому кожного.

Індивідуальний та диференційований підхід у навчанні

Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість дає диференціація освіти.

Індивідуальний підхід – основний підхід навчання та виховання, який означає дієву увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності (принцип природовідповідності) .

Основні риси: адресованість до кожного учня, гуманізм, динамізм, активізація діяльності, розвиваючий та виховний характер, різноманітність шляхів досягнень.

Індивідуальні особливості – рівень сформованості особистих якостей.

Індивідуальна робота (форма виховання) – це особистісний контакт або опосередкована взаємодія з врахуванням індивідуальних особливостей вихованця, спрямована на його всебічний розвиток.

Індивідуальна робота (форма навчання) – це виконання навчальної роботи самостійно під безпосереднім керівництвом вчителя.

Індивідуалізація – особа форма організації навчального процесу, при якій вибір способів, темпу навчання враховує індивідуальність учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.

Навчаємість – швидкість засвоєння.

Види індивідуалізації (як системи): процесу навчання, змісту освіти, побудова шкільної системи.

Варіанти: 1) проходження навчального курсу в індивідуально-різному темпі; 2) внутрішкільна інд-я, 3) диференціація навчання – 1 із видів інд-ї, який передбачає врахування Інд особливостей у процесі групування учнів на основі особливостей для окремого їх навчання та виховання.

Види диференціації: за здібностями(загальні, частинні); за недостатністю здібностей, за майбутньою професією, за інтересами учнів, за талантами дітей.

Типи обдарованості: раціонально-мислительний (вчені, політики, економісти), образно-художній (дизайнери, письменники, художники), раціонально-образний (історики, філософи, учителя), емоційно-чуттєвий (режисери, літератори).

Диференційоване навчання (від лат differentia - різниця) – стосовно ЗОШ розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи. Відокремлення і посилання провідних, профілюючих навчальних предметів не суперечить принципову єдності школи, оскільки при цьому забезпечуються встановлені державні стандарти загальноосвітніх знань з усіх предметів і не збільшується тижневе навантаження учнів. Воно може будуватися як за науково-теоретичними профілями (гуманітарний, фіз.-мат-ний, .), так і науково-технічними. Диференційне навчання може здійснюватись й у формі додаткових занять за вибором за рахунок часу, відведеного для цієї мети навчальним планом. Комплектування школи за напрямами чи профілями здійснюється згідно з вираженими учнями нахилами і інтересами. Після закінчення вузу та однакове право на продовження освіти у вищій школі