Сторінка
8

Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

А.С. Макаренко про педагогічну майстерність, педагогічний такт Стверджував, що учні пробачають своїм вчителям і строгість, і сухість, і, навіть, прискіпування (придирание), але ніколи не пробачають поганого знання своєї справи.

Вище за все учні цінують в педагога впевнені і чіткі знання, вміння, майстерність, золоті руки, малослівність, постійну готовність до роботи, ясність думки. Виховувати в собі педагогічний талант, майстерність, що базується на умінні і кваліфікації. " . чому повинна страждати дитина, яка потрапила до не талановитого педагога!"

Велика роль у вихованні належить педагогічному колективу "ні один вихователь не має права працювати в одиночку", високо поціновувати колективний досвід, вчитися у колег, поважати колективний досвід та його прогрес, традиції і педагогічний колектив відповідає за колектив.

Сутність та особливості національного виховання. Принцип народності у системі Ушинського

Про народність у громадському вихованні К.Д. Ушинський писав: "Виховання створене самим народом і засноване на народному починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу".

В процесі виховання формується характер людини, а " . характер - за словами Ушинського, - і є саме той ґрунт, на якому корениться народність.

Народність як і наука є спільною основою, що єднає усі цивілізовані народи. Але будучи спільною, ця риса вносить у кожну систему виховну чітко виражену відмінність, яка зумовлюється національним особливим характером кожного народу: мова, побут, звичаї. Саме вони зумовлюють специфічну особливість системи виховання кожного народу. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь".

Ушинський визначає два елементи характеру: природний, що корениться в тілесному організмі - перша природа особистості, духовний, який виробляється в житті під впливом виховання -друга природа особистості. І перша, і друга природа особистості уособлює національні якості, а разом становлять національний характер.

Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, віковій мудрості. Національне виховання є конкретно історичним виявом загально-людського, гуманістичного, демократичного виховання. Національне виховання відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, що є спільним для всіх націй.

Одним із засобів втілення ідей народності виховання є рідна мова: "Мова народу, - писав Ушинський, - ніколи не в'яне і вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя". На основі рідної мови найефективніше формується характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інше. Компоненти духовності народу: родовід; рідна Історія, краєзнавство; природа рідного краю; народні міфи; національне мистецтво; народний календар; національні символи; народні прикмети, вірування; родинно-побутова культура, національні традиції. Це основні чинники національного виховання.

Сутність і особливості виховного процесу. Критерії його ефективності. Макаренко і Сухомлинський про організацію виховного процесу

Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

Сутність процесу виховання: зовнішнє (об'єктивне) стає надбанням внутрішнього (суб'єктивного), переводиться в область свідомості людини з тим, щоб знайти своє вираження і відображення в результатах подальшої поведінки і діяльності. При цьому визначальне значення мають не самі по собі умови розвитку, а фактичне місце людини в цих умовах, її відношення до них, характер діяльності.

Особливості: 1. багатофакторний характер (становлення особистості відбувається гад дією школи, сім'ї, суспільства, оточуючого середовища). 2. є довготривалим, і по суті, процесом неперервним (виховання протягом всього життя). 3. Результати носять, як правило, неоднозначний характер. Ускладнюється цілим рядом обставин: - наявністю різноманітних впливів на дитину (школа, сім'я, друзі, вулиця); - наявність уже сформованих поглядів, смаків, звичок, прагнень, - труднощами вивчення внутрішнього стану учня; двосторонній хар-р; багатогранність завдань і змісту; історичний хар-р; трудність розкриття внутр світу дитини; багацтво форм, методів, прийомів, засобів; неперервність; внутр сторона: самовиховання, зовн сторона: взаємодія, розгляд вих-ня у соц (передача досвіду) і пед значенні, різні види вих-ня.

Критерії виховання: процес виховання є ефективним, якщо він приводить в рух мотиваційну і практично-діяльнісну сферу особистості, забезпечує єдність свідомості діяльності і спілкування учнів, формує в них соціальне цінні методи поведінки і звички.

Сухомлинський: "Виховання - це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення тих, хто виховується, і тих, хто виховує".

Макаренко. "Методика виховної роботи". 1. Якщо людина погано вихована, то в цьому виключно вина педагога-вихователя. 2. Виховують всі: люди, речі, явища, але перш за все батьки і педагоги 3. Програма особистості (загальна, стандартна для всіх І індивідуальні корективи для кожного). В сучасних умовах виховних процес в школах України має такі особливості: - спрямованість на формування вільної, всебічно розвиненої особистості учня, на його індивідуальний розвиток, -посилення українського національного компонента, - ліберизація громадської думки школярів в межах законних дій (створення скаутських організацій, заборона пропаганди атеїзму); -демократизація управління школами у формі шкільних рад; -відмова від методів і форм ідейно-політнчного виховання в позакласній роботі.

Характеристика загальних методів виховання

Сучасна класифікація(Чабанський і Сластьонін) на основі діяльнісно особистісної концепції:

1) Методи формування свідомості особистості(бесіда, лекція, дискусія, переконання, приклад). В основі – слово педагога. Слово повинно бути ніжним, ласкавим – слово психолога, лікаря, батька, матері, вчителя не повинно бути грубим, жорстоким.

2) Методи організації діяльності, спілкування та форм. досвіду, сусп. поведінки(привчання, тренування, пед.вимога, громадська думка, створення вих ситуації, прогнозування).

3) Методи стимулювання діяльності і поведінки – допоміжна група, кожен метод використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному викор. методів двох попередніх груп.

Підгрупи:

- Способи емоц. стимулювання, що застос. в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, створення уявних ситуацій морального вибору, аналіз міркувань)

- Способи стимулювання діяльності школярів і досвіду позитив. суп. поведінки(гра, змагання, романтика, заохочення, покарання)

4) Група контролю та самоконтролю – спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців.