Сторінка
5

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

Якщо говорити про практику Болонського процесу в європейських країнах, то вона в Україні вивчена слабо. Мова йде не про загальні принципи Болонського процесу або узагальнених принципах оцінювання знань, побудови структурно-модульних систем і т.п. Вони вже досить добре викладені в інструктивних матеріалах і різного роду посібниках, підготовлених МОН України. При впровадженні ідей Болонського процесу роль відіграють вже не стільки інтегральні принципи і положення, скільки розуміння «тонкої структури» організації навчального процесу: ознайомлення з конкретикою викладання того чи іншого предмета або циклу предметів в європейських університетах, що вступили на шлях освоєння нової освітньої системи першими або одними з перших; механізми та інструментарій безпосередньої взаємодії зі студентом і т.п. У цьому контексті вагомими є відомості про постановку навчального процесу в різних вузах Європи та США. Тільки при такому погляді «зсередини» можна буде проводити адекватну оцінку переваг нової організації навчального процесу, побачити її вади та шляхи їх усунення, виділити необхідні і достатні чинники конкретного втілення ідей Болонського процесу у вітчизняній системі вищої освіти. У іншому випадку будуть спостерігатися мімікрія, пристосовування результатів під заздалегідь задану схему, що в остаточному підсумку приведе далеко не до тих наслідків, які очікуються.

Крім того, не слід забувати, що «залучення університетів і складових їх людський потенціал співтовариств (керівники, професура, студентство) є імперативною вимогою, без якого все залишиться на рівні організаційних заходів. У Європі цей висновок став очевидний кілька років тому: ініціативи «зверху» до бажаних результатів не приведуть, оскільки якість, програми, стандарти ‒ це результати ключових компетенцій професури, а не чиновників». Підтвердженням сказаного може слугувати і «Політична заява з Болонського процесу», зроблена ще в 2005 р. У Комюніке Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти м. Берген говориться: «Ми висловили велику заклопотаність з приводу відсутності прямого представництва викладацького складу та науковців в ході Болонського процесу». Умови ж їх праці, як випливає з цієї заяви, навіть в європейських країнах (не кажучи вже про Україну) далекі від необхідних. Це робить негативний вплив на якість вищої освіти і на результати науково-дослідної діяльності .

Нинішня європейська система освіти закладає контури глобальної ситуації ХХІ століття. Освіта розуміється сьогодні як стратегічна важлива сфера людського життя. З одного боку, вища освіта визначається як головний чинник розвитку і посилення інтелектуального потенціалу нації, її самостійності й міжнародної конкурентоздатності. З іншого боку – як фундаментальна умова здійснення людиною своїх громадянських, політичних, економічних і культурних прав. Сучасна європейська модель освіти відрізняється від пострадянської своїми двома головними засадами:

1) частка освіти третього рівня в ній є набагато більшою;

2) вона визначається вільним рухом абітурієнтів і студентів.

У розвинутих країнах світу відчувається великий спектр урізноманітнення вищих начальних закладів. Тут виділяють основні системи освіти ‒ унітарну (до її складу входять лише університети або заклади відповідного типу). Вони діють у Великобританії, Італії, Іспанії, Фінляндії та Швеції). Та бінарну (в ній, поряд традиційним університетським сектором, досить численні спеціалізовані заклади). Така система характерна для Австрії. Бельгії, Данії, Ірландії. Нідерландів, Німеччини, Франції, Швейцарії та інших країн. Крім того, можна говорити ще про тенденції до розширення сегменту вищих навчальних закладів, створення університетів та інших ВНЗ на територіях з нижчим освітнім рівнем населення, централізовану (коли державі так чи інакше належать економічні чи політичні важелі управління ВНЗ – Франція, Італія, Швеція, країни постсоціалістичного простору тощо). На протилежному полюсі знаходиться майже повністю децентралізована система вищої освіти США. Країни Західної Європи зараз значною мірою імітують модель освіти США і Канади.

Найважливішим моментом нової освітньої моделі є те, що університет у ній стає центром, «вищою точкою» всієї системи. Усі інші елементи системи мають вигляд похідних, хоча з тих чи інших причин на них також іноді можуть робити акцент. У Європі в останнє десятиріччя ХХ ст., в умовах переорієнтації на науково спрямований розвиток економіки, високими темпами відбувається перепрофілювання у бік розвитку інформатики і інформаційних послуг. Останні передбачають підвищення ролі інтелектуального компонента і, як наслідок, – зростання ролі вищої освіти.

Аналіз основних тенденцій розвитку національних систем вищої школи в рамках Болонського процесу свідчить про їх суттєве реформування і повільне проникнення у найбільш чуттєве середовище – безпосередньо у вищі навчальні заклади. На перше місце висуваються найважливіші компоненти освітнього процесу:

зміст, методи, ефективність, які формують базис освіти та напрями розвитку вищої школи;

диференційоване розроблення освітніх цілей на центральному і регіональному рівнях, що дозволяє визначити проміжні цілі освіти і враховувати проблеми, особливості й потреби регіонів.

Означені загальні тенденції спричинюють такі закономірності її розвитку, як:

глобалізація, інтернаціоналізація та відкритість системи освіти;

перетворення елітарної вищої освіти на загальну масову;

кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності;

подовження тривалості обов'язкової освіти;

збільшення віку тих, хто здобуває вищу освіту;

зростання кількості працівників сфери вищої освіти;

зростання вартості та видатків на вищу освіту;

ускладнення структури вищої освіти та урізноманітнення мережі ВНЗ;

збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти;

диверсифікація фінансування вищої освіти;

децентралізація системи управління вищою освітою;

міграція професорсько-викладацького складу і «витік інтелекту» в розвинуті країни;

розширення впливу англо-американської системи вищої освіти;

домінування англійської мови в фундаментальних наукових дослідженнях;

професіоналізація вищої освіти;

розробка механізмів забезпечення якості освіти;

освіта упродовж всього життя;

інформатизація (комп’ютеризація) освіти;

розвиток дистанційної освіти;

широке впровадження методів інноваційного і розвивального навчання, орієнтованих на розвиток творчого потенціалу особистості;

впровадження у вищій освіті багатоступеневої системи підготовки фахівців;

полегшення доступу до якісної освіти для широких верств населення шляхом розвитку систем дистанційної освіти на основі сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій .

Освіта сьогодні у світі розглядається як засіб тривалого оволодіння ефективними засобами здобування інформації та набуття навичок самоосвіти. Американські вчені довели, що в США люди, котрі вчились понад 14 років, хоча і складають близько чверті населення, забезпечують більше половини усього валового національного продукту. І, навпаки, ‒ внесок людей з більш низьким рівнем освіти, як правило, забезпечує і більш низький відсоток валового національного продукта у порівнянні з їх часткою у складі населення.