Сторінка
1

Казка як засіб казкотерапії

Україна стоїть на шляху подальшої розбудови та євроінтеграції. У останні десятиліття наше суспільство дізналось про існування різних наукових напрямів, зокрема це стосується казкотерапії. Але на сьогоднішній день ще недостатньо розвинуті знання про способи використання казок у практиці психологічного консультування та казкотерапії.

Які ж властивості казки? У дитини вона розвиває уяву, а дорослого повертає у дитинство, створюючи терапевтичний ефект.

Науковий інтерес до казок спалахнув у ХІХ столітті, після появи двох основних збірок казок - братів Грімм у Німеччині і Шарля Перро у Франції. Казки О.С. Пушкіна також не залишили російські народні казки без уваги. З тих пір про казки написані гори літератури.

У пострадянському просторі найбільш відома теорія В.Я.Проппа. Описуючи структуру казки, він увів поняття функції. Функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Кількість функцій, що зустрічаються в казках, обмежена. Вони створюють основну її складову частину.

Казки дійшли до нас з неймовірно далекого минулого і не втратили своєї актуальності. Що зв’язує теперішніх людей і тих, що жили до нашої появи? Д.Соколов у своїй роботі "Казки і казкотерапія" писав: "Я не уявляю, як могла казка так зберегтися і продовжувати жити в культурі, буквально всім відрізняючись від тієї культури, де вона спочатку виникла, якби вона не була наповнена якимсь важливим психологічним змістом. У нас і в тих древніх народів усе різне - мова, держава, звичаї і т.д. - і важко уявити, що нас може поєднувати, якщо не пристрій психіки". А в книзі Марії-Луїзи фон Франц "Психологія Казки", говориться про те, що чарівні казки так важливі для нас, "тому що в них представлена загальнолюдська основа життя".

У всі часи казка сприяла розвитку позитивних міжособистісних відносин, соціальних умінь і навичок поведінки, а також моральних якостей особистості дитини, які визначають його внутрішній світ.

Вибір казки в якості предмета дослідження не випадковий. Дослідження Виготського Л.С., Запорожця О.В., Карпинської Н.С. показали, що казка життєво необхідна дитині, і вона є для неї засобом пізнання навколишнього світу і самого себе.

Гіпотеза – казка може бути засобом впливу на психічний розвиток як дітей, так і дорослих.

Мета курсової роботи – дослідити психологічний зміст, структуру казки та особливості її використання у практичній роботі психолога.

Об’єкт дослідження – вплив казки на людину.

Предмет дослідження – особливості використання казки в діагностиці та наданні психологічної допомоги.

Актуальність даного дослідження бачиться в тому, що в даний час казка, як і інші цінності традиційної культури, помітно втратила своє призначення. Цьому сприяли сучасні книги та мультфільми із спрощеним діснеївським стилем переказу відомих казок, часто спотворюючі первісний зміст казки, які перетворюють казкове дійство з морально-повчального в чисто розважальне. Таке трактування нав'язує дітям певні образи, які позбавляють їх глибокого і творчого сприйняття казки.

Завдання курсової роботи:

1. Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми.

2. Розгляд поняття «казки», її видів та функцій.

3. Вивчення значення казки в ранньому дитячому та дошкільному віці.

Поняття казки та її роль у вихованні дитини

Казка, як об’єкт дослідження, протягом тривалого часу привертала увагу представників різних шкіл та галузей науки, зокрема фольклористів, літературознавців, психологів тощо. Вивчалися її структурні, граматичні, семантичні та терапевтичні особливості. Термін «казка» дуже розповсюджений і тому має різноманітне значення:

· Казка - це вид усної народної творчості.

· Казка - це одна з форм естетичної творчості у дітей.

· Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі.

· Казка - це мудрість у зрозумілому для дитини вигляді.

· Казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події.

Вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. Її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася фантазія, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на життя окремої людини.

Перше ґрунтовне дослідження у галузі вивчення структури казки

В.Я. Проппа “Морфологія казки” спричинило до суттєвих змін у методиці лінгвістичних досліджень. Основні положення теорії В.Я. Проппа полягають у класифікації казкових елементів, виділенні точної будови кожного елемента, а також в переконливому підтвердженні походження чарівної казки від архаїчного обряду і міфу. Він вбачає, що структура казок має характер ініціації. Але в казках немає точного нагадування про яку-небудь певну стадію культури: тут змішуються і стикаються один з одним різні історичні цикли і культурні стилі.

З. Фрейд вважає, що з привнесенням схованого, зашифрованого змісту в усе, що створює людина, казки, як і міфи й інші твори мистецтва, перестають бути просто казками, а стають виявленнями глибинних людських переживань.

Як відомо, З.Фрейд займався психоаналізом сновидінь, тому й цікавився казками. Для тлумачення снів йому потрібно було дізнатись, яке місце вони займають у переживаннях пацієнтів. З дослідів психоаналітика, нам стало відомо, що у казках в зашифрованій формі укладені глибокі і сильні емоційні переживання. Казки пов'язані з конфліктом між мріями і реальним світом.

К. Г. Юнг заклав основи аналізу казок з точки зору архетипів. Він упродовж усього свого життя досліджував міфологію та казки, останні він називав анатомією душі. Також, К.Г. Юнг каже, що в казках душа висловлюється про себе саму. Вчений вважав, що казки є таким самим продуктом природи, як і рослини, тварини чи хімічні елементи.

Е. Берн вважає, що казка сприяє плануванню підсвідомого сценарію людини, який формується ще в ранньому дитинстві в основному під впливом батьків. Для нього сценарій - це те, що людина ще в дитинстві планує зробити в майбутньому.

Перша версія життєвого плану - це первинний «протокол», який сприймається свідомістю дитини в тому віці, коли навколишній світ для нього ще малореальний. З роками малюк стає старшим і мудрішим. Він ніби змінює свій світ на більш романтичний. Він редагує і допрацьовує сценарій, приводячи його у відповідність з новими уявленнями про світ. У нормальних умовах дитині допомагають у цьому казки й історії про тварин, які спочатку читають йому батьки, а потім він читає їх сам. У казках є своя магія, хоча і не настільки приголомшлива. Вони дають дитині цілий ряд нових дійових осіб, які виконують ролі в його фантазіях. Представники тваринного царства знайомі йому або як товариші по іграх, або як побачені в зоопарку постаті, що вселяють то жах, то захоплення.