Сторінка
2

Казка як засіб казкотерапії

На першій стадії свого розвитку малюк має справу з «магічними» людьми, які можуть в його уяві, при нагоді, перетворитися на тварин. На наступній стадії він просто приписує тваринам деякі людські якості. Ця тенденція до певної міри зберігається і в житті деяких дорослих людей, особливо пов'язаних у своїй роботі з тваринами.

У підлітковому віці діти продивляються свій сценарій як би для адаптації його до тієї реальності, якою вона їм представляється: все ще романтичною і сяючою. Поступово людина рухається до завершального етапу. Завдання психотерапевта в тому і полягає, щоб цей шлях був для людей по можливості спокійним й цікавим.

У роботах Янічева П.І. значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

· Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);

· Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;

· Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;

· Казка виконує катарсичну функцію;

· Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, усемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді.

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню.

Проблема класифікації казок

Спроби згрупувати тексти казок на основі їх сюжетної подібності розпочалися вже в 19 столітті видавцями великих зібрань казок (О.М. Афанасьєв, Й. Басанавічюс та ін.).

В основу класифікації Афанасьєва лягло два принципи: сюжетний та принцип типізації героя. По сюжету казки О.М. Афанасьєв виділяє:

· казки – ланцюжки;

· казки про тварин;

· чарівні казки;

· побутові казки.

Трохи пізніше з'явилася класифікація В.М.Міллера. Він поділяє казки на три види:

· казки з чудовим змістом;

· казки побутові:

· казки про тварин.

У 1910 році фінський знавець казок А. Арне розробив систему класифікації казок, важлива ланка якої - перелік сюжетних типів. Система А.Арне лягла в основу цілого ряду показників типів казок європейських та інших народів.

Антті Аарне – один із засновників фінської школи. Представники даної школи займаються порівнянням варіантів сюжетів казок за їх світовим поширенням. Аарне виділяв наступні розряди казок:

· казки про тварин;

· власне казки;

· анекдоти.

У кожному перерахованому розряді він створив підрозряди, котрі, в свою чергу діляться на різновиди. На думку Аарне, чарівні казки можна розділити на наступні категорії:

· чудовий противник;

· чудовий чоловік (дружина);

· чудова задача;

· чудовий помічник;

· чудовий предмет;

· чудова сила або вміння;

· інші чудові мотиви.

В 1928 і 1961 роках американським ученим С. Томпсоном вона була доповнена і перетворена в міжнародний каталог типів казок. Цей каталог став довідковим посібником для казкознавців, а номери типів з цього каталогу - своєрідними позначеннями творів. Виділення міжнародних типів казок сприяло впорядкуванню наявного матеріалу, виявленню подібності творів різних народів, розкриттю особливостей національних репертуарів і специфіці окремих казок.

Система класифікації казок А. Арне багаторазово піддавалася критиці. При цьому головна увага приділялася розподілу казок по розділах і підрозділам, вказувалося на перетині виділених класів творів. Взамін системі А.Арне пропонувалися інші схеми, за якими, на жаль, теж не можливо виділити непересічні класи казок.

Виділення самостійних творів на основі їх сюжету багатьом знавцям казок уявлялося чимось, що не викликає труднощів. Проте було висловлена і протилежна думка. Як вважав, В.Я.Пропп всі перераховані вище класифікації мають недоліки і недосконалості, тому що в їх основу покладено не зовсім вірні ознаки і принципи поділу. Він вибрав структурний принцип, як диференціальну ознаку для класифікації. Відповідно до його концепції, всі казки відрізняються деякими структурними закономірностями, тобто незалежно від сюжету, деталі казки мають спільні типи будови або характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції). Вчений класифікує жанр чарівної казки по наявності в основному випробуванні "Битви - Перемоги" або за наявності "Важкого завдання - Рішення важкого завдання".

В.Я.Пропп виділяє 10 типів казок - ланцюжків:

· відсилання, викликане бідою;

· ряд уникнутого або здійсненого пожирання;

· ряд обмінів;

· напрохання в хату і вигнання з неї;

· ряд придбань або нагород;

· ряд дій не до ладу;

· ряд відмов у допомозі;

· чіпляння один за одного;

· вбивання про дрібниці;

· багаторазове запитування або розповідання.

В.Я.Пропп власне казкою називав тільки чарівну казку. В якості визначення він вибрав таке: "чарівна казка є оповідання, побудоване на чергуванні . функцій у різних видах, при відсутності деяких з них для кожного оповідання і при повторенні інших".

Таким чином, можна говорити про те, що чарівна казка виділяється не за ознакою чарівності або чудесності, а за зовсім чіткою композицією. Практично завжди чарівна казка починається з якою - небудь "біди" - це може бути порушення заборони, викрадення, розлука. Потім з'являється герой, який відправляється на пошуки, зустрічає на шляху дарувальника, який передає йому чарівні предмети і т.п. Які - то дії можуть бути пропущені або змінені, але структура завжди зберігається.

З усього перерахованого вище можна зробити висновок, що казка - це цікава розповідь (усна чи письмова) про неймовірні, але повчальні історії.

Основні функції казки як методу психологічної роботи

Вивчаючи незмінні елементи казки, В.Я.Пропп дав визначення поняттю «функція». На його думку, функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Також він сформулював постулати щодо функцій наступним чином:

1. постійними, стійкими елементами казок служать функції дійових осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Вони утворюють основні складові частини казок;

2. число функцій, відомих казці, обмежене;

3. послідовність функцій завжди однакова.

Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і переплітаються з функціями пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними, психокорекційними та ін.

Носсрат Пезешкіан виділяє наступні психокорекційні функції казки:

1. Функція дзеркала. Зміст казки стає тим дзеркалом, яке відображає внутрішній світ людини, полегшуючи тим самим ідентифікацію з ним.

2. Функція моделі. Казки відображають різноманітні конфліктні ситуації і надають можливі способи їх вирішення або вказують на наслідки окремих спроб їх вирішення. Отже, вони допомагають навчатися за допомогою моделі.

3. Функція опосередкування. Казка виступає в якості посередника між клієнтом і психологом, знижуючи тим самим опір клієнта.