Сторінка
1

Аспекти дослідження особливостей дидактичних ігор у розвитку особистості учнів

Модернізація шкільної освіти, що постійно відбувається в Україні, передбачає впровадження особистісно-орієнтованої моделі, підґрунтям якої є збереження дитячої субкультури, культивування специфічних для відповідного вікового етапу форм активності та видів діяльності. Розвиток особистості учня вимагає передусім задоволення потреби в активності. Учень формується не лише під впливом організованого навчання, а й завдяки власній активності, в результаті спонтанних впливів, самостійних життєвих відкриттів Використання дидактичних ігор для формування самостійності учнів постійно перебуває в центрі уваги дидактиків і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Дана тема надзвичайно важлива для досконалого вивчення й особливо практичного застосування в школах. Її актуальність на сучасному етапі є очевидною, а з урахуванням нових віянь у системі освіти, що дають простір викладачам для новаторства і впровадження в життя власних неоднорідних ідей та рішень. Актуальність даної проблеми викликана цілим рядом чинників. По-перше, інтенсифікація учбового процесу ставить задачу пошуку засобів підтримки у учнів інтересу до матеріалу і активізації їх діяльності, що вивчається, протягом всього заняття. Ефективним засобом рішення цієї задачі є учбові ігри. По-друге, однією з найважливіших проблем викладання іноземної мови є навчання усної мови, що створює умови для розкриття комунікативної функції мови, яка дозволяє наблизити процес навчання до умов реального навчання, що підвищує мотивацію до вивчення іноземної мови. Залучення дітей в усну комунікацію може бути успішно здійснено в процесі ігрової діяльності.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. Нині маємо цілий напрям в педагогічній науці – ігрову педагогіку, що вважає гру провідним методом виховання й навчання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку й тому робиться наголос на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми). На значення ігрової діяльності в навчанні іноземній мові указують відомі методисти, такі як Е.І. Пассов, М.Н. Скаткин. Важливо усвідомлювати, вирішенню яких дидактичних задач повинна сприяти дана гра, на розвиток яких психічних процесів вона спрямована. Гра – це лише оболонка, форма, змістом якої повинне бути навчання, оволодіння видами мовної діяльності. Е.І. Пассов відзначає наступні риси ігрової діяльності як засоби навчання: мотивованість, відсутність примушення; діяльність, що індивідуалізувалася, глибоко особиста; навчання і виховання в колективі і через колектив; розвиток психічних функцій і здібностей; навчання із захопленням.

Отже, гра є інструментом викладання, що активізує розумову діяльність дітей, які навчаються, дозволяє зробити навчальний процес привабливішим і цікавішим, примушує хвилюватися і переживати, що формує могутній стимул до оволодіння мовою. Питання методики викладання іноземної мови з використанням ігрової діяльності на початковому етапі висвітлені в роботах Г.В. Рогової і І.Н. Верещагиної, Е.І. Пассова, Д.Б. Ельконина, Е.І. Негневицької та інших учених, методистів і психологів. Проблема пошуку організації навчання на молодшому і середньому етапах знайшли віддзеркалення в роботах Н.А. Салановича, В.В. Андрієвської та інших авторів.

Найважливішою умовою ефективності навчальних ігор є точний облік вікових психолого-педагогічних особливостей дітей, які навчаються.

Об’єкт дослідження – дидактична гра як засіб формування самостійності учнів.

Предмет дослідження – формування самостійності учнів шляхом запровадження дидактичних ігор на уроках англійської мови.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив дидактичних ігор на формування самостійності учнів на уроках англійської мови.

Завдання дослідження:

Визначити та проаналізувати вплив дидактичних ігор на дітей шкільного віку на уроках іноземної мови на основі аналізу наукових джерел з теми дослідження, зокрема, розкрити сутність понять «дидактичні ігри», «самостійність школярів».

Розробити методику використання дидактичних ігор у самостійній пізнавальній діяльності дітей.

Експериментально перевірити вплив дидактичних ігор на формування самостійності учнів на уроках англійської мови.

Методи дослідження – вивчення попереднього теоретичного і практичного досвіду, аналіз літературних джерел з теми дослідження, спостереження, використовується експеримент, аналіз ефективності використання ігор для формування самостійності учнів.

Теоретичні засади використання дидактичних ігор як засобу формування самостійності учнів молодших класів

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю школяра, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, її назвали “супутником дитинства”, хоч у житті граються не тільки діти, а й дорослі. Гра дітей молодшого віку відзначається своєрідним переходом до нової якості гри. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й, що є найголовнішим, – разом із ними. Йдеться в буквальному розумінні про зіграність. Така перша зіграність багато що означає у житті людини. По суті, вона означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. Гра з іншими дітьми – не забавка, не заповнення вільного часу, якого в дитини достатньо. Гратися з іншими дітьми – означає розділяти з ними час, місце, іграшки, думки, плани. Дитина дізнається на практиці, що вдається лише та справа, до якої кожний у міру своїх сил докладе рук, а це вже є основами співпраці. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться тактики та практики взаємин, їй доводиться бути як співробітником, так і другом.

Гра входить у життя дитини з раннього віку. Граючись, діти глибше пізнають життя, набувають різних навичок і вмінь. “Казка, гра, фантазія – життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень”, – писав В.О. Сухомлинський. Активізація пізнавальної активності та розвиток інтелектуального мислення – це ті проблеми, які вирішуються у процесі ігромистецтва, колективної радісної дії вчителя й учнів, у стані емоційної піднесеності. Перевірка знань на уроці, що відбувається у формі ігрових ситуацій, не нав’язується учням, не викликає у них неприємних відчуттів. Гра висуває до учня моральні вимоги, виховує почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного.

Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи власний досвід. Гра стає нині школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших. дидактичний гра виховання самостійність