Сторінка
3

Аспекти дослідження особливостей дидактичних ігор у розвитку особистості учнів

У навчальній практиці дидактичні ігри виконують такі функції (рис 1.1.):

Рис. 1.1. Функціональні можливості дидактичної гри у навчально-виховному процесі

Дидактичні ігри мають чотири головні риси:

1) Вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності (процедурне задоволення).

2) Творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності (“поле творчості”).

3) Емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга.

4) Наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

Добираючи ту чи іншу ігрову ситуацію, педагог повинен пам’ятати, що процес створення гри містить низку етапів:

Вибір теми гри.

Визначення мети і завдань гри.

Підготовка і проведення гри (повідомлення дітям теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання наступних вимог:

Ігри мають відповідати меті, яку прагне досягти педагог.

Ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними.

Відповідність гри віковим особливостям учнів.

Різноманітність ігор.

Залучення всіх дітей групи.

Таким чином, гра є засобом пізнання дитиною навколишнього світу і себе в ньому, і передбачає усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість педагогів використовує гру як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особисті дії учнів. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.

Розвиток навичок самостійної роботи учнів за допомогою дидактичних ігор – важливий компонент навчально-виховного процесу. Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати навички та вміння – таке завдання стоїть перед кожним учителем. Для цього необхідно озброїти учня прийомами виконання завдань, виробити певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, підготувати відповідні наочні посібники для кабінету, які були б завжди перед очима учнів. Природно, що учень не може повністю оволодіти всією сумою знань лише на уроках, він мусить багато працювати самостійно, зокрема в позаурочний час.

Самостійність, як риса особистості, це перш за все стійка моральна і естетична позиція. Можливість відповідати за свої вчинки, вміння знаходити очевидне у прихованому, міцно дотримуватися вибраної позиції – ось риси притаманні людині з цією характерною ознакою. Проблема самостійності у навчальному курсі, розвиток активності і творчої індивідуальності поставлена у ряд важливих питань школи. Характеризується двома факторами по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності. Пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти:

· організовувати свою роботу;

· здійснювати її якнайекономніше й раціональніше;

· перевіряти якість зробленого.

Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку показує на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його керівництвом і, нарешті, цілком самостійно виконують аналогічні й нові завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.

Плануючи урок із використанням дидактичних ігор, необхідно вибрати відповідну форму контролю. Це може бути самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з боку вчителя. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, будуть формувати не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.

У структуру дидактичної гри як діяльності з формування самостійності учнів органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб’єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору і елементами змагальності, задоволення потреби в самоствердженні, самореалізації.

У структуру ігрової ситуації як процесу формування самостійності учнів входять:

Ролі, узяті на себе граючими.

Ігрові дії як засіб реалізації цих ролей.

Ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними.

Реальні відносини між граючими.

Сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.

Дидактичні ігри розрізняються:

За змістом (відображення побуту, праця дорослих, громадське життя).

За організацією, кількістю учасників (індивідуальні, групові, колективні).

За видом (ігрові ситуації, сюжет яких придумують самі діти, ігри-драматизації – розігрування казок і оповідань).

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор:

1)Ігри-подорожі

2)Ігри-доручення.

3)Ігри-припущення.

4)Ігри-загадки.

5)Ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте – через загадкове, важке – через переборне, необхідне – через цікаве. Все це відбувається у грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових задач, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди дещо романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити задачу, щось взнати, чомусь навчитися.

Гра-подорож – гра дії, думки, відчуттів дитини, форма задоволення його потреб в знанні. До складу гри-подорожі іноді входить пісня, загадки, подарунки і багато що інше.

Ігри-доручення за змістом простіше і за тривалістю коротше. В основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрова задача і ігрові дії в них заснована на пропозиції щось зробити

Ігри-припущення. Іноді початком такої гри може послужити картинка. Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться задача і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрова задача закладена в самій назві what would be…?» або «what would I do .». Ігрові дії визначаються задачею і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин.

Ігри-загадки. Виникнення загадок сягає далекого минулого. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. У цьому й полягає очевидна педагогічна спрямованість і популярність загадок як розумної розваги.