Сторінка
4

Аспекти дослідження особливостей дидактичних ігор у розвитку особистості учнів

У наш час загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вид повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібен розшифрувати (відгадати і довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічна задача. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися - дає радість розумовій праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). В основі гри-бесіди лежить спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності дітей. В грі-бесіді вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Пізнавальний зміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, здобути - зробити відкриття і в результаті щось взнати.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане,виказувати думку. Все це характеризує активний пошук рішення поставленою грою задачі. Чимале значення має уміння брати участь у бесіді, що характеризує рівень вихованості.

Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось.

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, увесь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найбільш часто використовуються вказані ігри, або в «чистому вигляді», або в поєднанні з іншими видами ігор: рухомими, сюжетно-ролевими та ін

Дидактичними умовами використання гри як засобу формування формування самостійності учнів є:

Органічне включення гри у структуру уроку.

Посилення розвивальної спрямованості дидактичних ігор.

Вміле керівництво педагогом процесом ігрової діяльності.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності – ігрової на навчальну.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розумові. Проте гра не тільки створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомилися, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію. Тому педагогу не слід забувати, що при використанні гри можуть виникати і певні труднощі.

Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи зі своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку педагог ризикує втратити контроль над групою учнів.

Пояснення педагога під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші діти, тим доцільніше не лише пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. Зрозуміло, що участь педагога залежить від змісту гри.

Організовуючи гру, варто продумати і те, в якому темпі вона буде проходити. Не можна забувати і про фізкультхвилинки, які мають бути продовженням гри на занятті або навіть її частиною

Дослідження педагога О.Савченко дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі навчальних занять з метою формування самостійності учнів:

1) Все заняття будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі заняття навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; заняття-мандрівки; заняття ознайомлення з навколишнім середовищем, розвитку мовлення тощо);

2) Під час заняття кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності та ін.).

На заняттях доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу варто надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей групи, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Значні навчальні можливості є для проведення ігор-занять та ігор-вправ при формуванні самостійності учнів. Так, на уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи “Чарівний мішечок” (варіанти “Чарівний глечик”, “Чарівна скринька” тощо) можна закріплювати різноманітні вміння та навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, різний, залежно від теми і мети навчання. Це можуть бути іграшки, у назвах яких є літери чи склади, що вивчаються; маленькі предмети, які необхідно описати, та ін.

Педагоги, які працюють творчо, вміло використовують на заняттях елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання тощо.

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор для формування самостійності учнів включають органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема, зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого педагога до ігрових дій (його слова і рухи цікаві, несподівані для учнів).

Таким чином, використання дидактичних ігор на заняттях для формування самостійності учнів робить процес навчання не лише цікавим, а й сприяє швидкому формуванню у школярів загальнонавчальних навичок та вмінь. Адже граючись, діти вчаться, а навчаючись – граються.

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується І класу – перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому доцільно використовувати дидактичні ігри. Їх можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доречно запропонувати рухливу гру. Проте слід пам’ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри пов’язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку.

Ідея використання дидактичних ігор з метою формування самостійності учнів на уроці одержала підтримку з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якому людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація, у ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Відповідно, при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв’язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різною: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.ін. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольових ігор.