Сторінка
7

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

· систему освітніх закладів;

· процес навчання, виховання та розвитку особистості;

· результат навчально-пізнавальної діяльності осіб, що здобувають освіту.

Отже, серед тенденцій і особливостей розвитку вищої професійної освіти на інституційному рівні можна виділити такі:

абсолютне зростання кількості студентів;

зростання вартості та видатків на вищу освіту, диверсифікація джерел її фінансування;

збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти;

зростання кількості працівників сфери вищої освіти;

інформатизація (комп’ютеризація) освіти;

розвиток дистанційної освіти;

збільшення віку тих, хто здобуває вищу освіту;

міграція професорсько-викладацького складу і «витік інтелекту» в розвинуті країни;

демократизація та децентралізація системи управління освітою;

підвищення мобільності студентів;

підвищення автономії вищих навчальних закладів.

Розглядаючи освіту як процес навчання, виховання та розвитку особистості можна виділити такі тенденції та особливості освіти:

випереджувальний характер освіти;

навчання упродовж життя;

широке впровадження методів інноваційного і розвивального навчання; орієнтація освіти на саморозвиток учнів та студентів;

особистісна орієнтація освіти; гуманізація, гуманітаризація вищої професійної освіти;

фундаменталізація освіти; діяльнісна спрямованість, цілісність освіти.

Розглядаючи освіту як результат навчально-пізнавальної діяльності осіб, що здобувають освіту, можна виділити такі тенденції:

підвищення освітнього рівня населення і значущості освіти;

освіта стає пріоритетною цінністю особистості.

Тому головним завданням національних освітніх систем, зокрема вищої освіти, є більший доступ громадян до освіти, підвищення її якості з метою кращої підготовки громадян до вимог сучасного суспільства і подолання ризику безробіття.

У цілому, аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в розвинених країнах світу свідчить, що цей процес був тісно пов’язаний як із зовнішніми, так і з внутрішніми чинниками, які спонукали покращення рівня освіти та підготовки висококваліфікованих кадрів. Не дивлячись на суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку, європейські країни при формуванні єдиного освітнього простору накопичили значний досвід, котрий відображається у доступності вищої освіти для всіх бажаючих, наявності умов для того, щоб закінчити навчання без перешкод, організації нових форм і методів навчального процесу, виробленні стандартів освіти, здійсненні реформ в галузі державного управління вищою школою, підготовці державних управлінців і керівництві якістю освіти. Цей досвід став вирішальним чинником на шляху модернізації вищої освіти України та її входженні у європейське освітнє поле на засадах Болонського процесу.

Освіта повинна служити прогресивному розвитку людини, суспільству і цивілізації в цілому, - в усіх сенсах, оскільки ми говоримо про те, що в новому освітньому просторі зовсім іншого статусу і значення повинна набути соціальна робота. Саме соціальна робота як те, що працює над громадянськими культурними смислами і є мета-культурним феноменом, може стати головним рефлексивним інструментом у цій освітній діяльності. Ця професія ґрунтується на принципі, відповідно до якого кожна особа в суспільстві має невід’ємну цінність і гідність. Відносини між особою і суспільством є взаємодоповнювальними, і кожна особа має потенціал для того, щоб зробити свій власний внесок у розвиток суспільства [69]. Саме освічена людина може стати суб'єктом служіння високого рівня, і тому оновлену освіту необхідно розглядати як найефективнішу в стратегічному плані інвестиційну сферу і для окремої особистості, і для будь-якої держави.

Таким чином, пошук шляхів докорінної перебудови вищої освіти ведеться сьогодні в усьому цивілізованому світі, про що свідчить і постійний розвиток Болонського процесу. Отримавши значні переваги у економічній, політичній, соціальній та культурній cферах, Європейська спільнота почала активно формувати та реалізовувати програму узгодження інституцій та принципів різних європейських освітньо-наукових комплексів.

Інформаційне суспільство та функціональні можливості ІКТ

Сьогодні вирішення питань розбудови інформаційного суспільства стало однією з фундаментальних проблем розвитку цивілізації взагалі та України зокрема. Але неможливо розглядати процес використання ІКТ у процесі реабілітації та соціалізації осіб з обмеженими можливостями без дослідження характерних рис інформаційного суспільства.

Серед творців теоретичних підвалин інформаційного суспільства виділяють Д. Белла, Д. Лайона, І. Масуду, К. Нордстрема, Т. Стоуньєра, Е. Тоффлера та інших. Серед російських та українських авторів варто відзначити дослідження В. Глушкова, О. Івахненко, В. Іноземцева, О. Кухтенко,С. Лебедєва, А. Ракітова, І. Сергієнко, Л. Тіраспольського, А. Чернова тощо.

Науково-технічний прогрес к. ХХ – поч. ХХІ ст. привів до розвитку високих інноваційних технологій, до перебудови соціальних структур, кардинальної зміни геополітичної ситуації, що стало передумовою появи теорії інформаційного суспільства, яка, на думку більшості дослідників, є складовою системи постіндустріального суспільства.

У межах сучасного аналізу теорії інформаційного суспільства не існує однозначного визначення цієї дефініції. Так Д. Белл, один із засновників теорії інформаційного суспільства, чітко ідентифікує його принципову відмінність від постіндустріального суспільства, а також визначає їх тотожні сторони. Він вказує, що у ХХІ ст. вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становлення нового соціального укладу, який базується на телекомунікаціях. Характерною ознакою функціонування суспільства Д. Белл визначає інформацію, як основний інструмент суспільного розвитку та фактор визначення соціальної структури. Серед основних рис інформаційного суспільства Д. Белл виділяє розвиток економіки послуг, а центральне місце в суспільстві належить теоретичним знанням, які зорієнтовані на розвиток нових інтелектуальних технологій.

Роль та значення інформації для постіндустріального суспільства дослідив Т. Стоуньєр. Він вважав, що машини та обладнання є втіленням інформації, а аналіз поняття «інформація» дає можливість автору стверджувати, що її можна накопичувати та зберігати для відстроченого використання, що інформаційні ресурси стали базовою економічною категорією.

Е. Тоффлер вважав інформацію та знання однією з продуктивних сил суспільства. Це дозволило йому розглядати інформацію як невичерпну сировину «для цивілізації Третьої хвилі». З точки зору Д. Лайона, розвиток інформаційного суспільства «не залишає недоторканою жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин». Разом з тим, поширення інформаційних технологій, вказує автор, створює можливості для підвищення рівня маніпулювання людиною на основі різноманітних політичних технологій, що призводить до виключення значної кількості населення зі свідомого політичного життя.