Сторінка
3

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

Освітня система має переорієнтуватися, будуватися на принципах дитиноцентризму, під яким В. Кремінь розуміє не увагу «до дитини як такої – дитини абстрактної, узагальненої…, а до конкретної дитини з її сутнісними харктеристиками». На його думку, «це важливо на всіх етапах освітньої діяльності – починаючи від дошкільного закладу і закінчуючи університетом». Завданням гуманістичної освітньої системи є максимальне її наближення до конкретної сутності майутнього фахівця з соціальної роботи, яке здійснюється таким чином: формувати дитину не як власну копію, а «розпізнавати її єство й плекати особистість на основі такого знання», що є також єдиним шляхом «формування людиноцентристського, гуманного, демократичного й ефективного сучасного суспільства» і «єдиний шлях до щастя кожної людини». Оскільки «педагог разом із батьками має допомогти дитині пізнати й розвинути себе, і тоді, ставши дорослою, людина щонайповніше самореалізується, забезпечивши і власний успіх, бо робитиме улюблену справу й робитиме її фахово, чим забезпечить динамічний і несуперечливий розвиток країни».

Вирішальною ланкою в освітянській системі є гуманітарна підготовка майбутніх фахівців. Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, під якою, як зазначено в «Концептуальних засадах гуманітарної освіти в Україні (вища школа)», розуміється «навчально-виховний процес викладання-освоєння гуманітарних дисциплін, головними серед яких є історичні, філософські, політологічні, економічні, соціологічні, культурологічні, філологічні, українознавчі, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни». Педагогічна реалізація гуманістичних цінностей спрямована на підвищення загальної культури особистості, прилучення до національних і загальнолюдських цінностей, а це вимагає посилення культурологічної спрямованості освіти (В. Сухомлинський, І. Мартинюк, В. Кузь, М. Стельмахович тощо).

Сучасна гуманітарна вузівська освіта покликана ознайомити студента з накопиченим світовим культурним знанням про людське суспільство, місце і соціальне призначення особистості, із сутністю культури як світу людини. Важлива функція цієї освіти – виховання в молодої особи високих гуманістичних якостей, людяності, поваги до людей, людської гідності, культури спілкування, цивілізованого співжиття.

Одне з головних завдань гуманітарної освіти – формування національної свідомості, розвиток почуття національної гідності та самоповаги, тобто національної цінності, їх формування і засвоєння повинні стати суттєвим елементом сучасної моралі, частиною державної ідеології.

М. Добрускін, академік Нью-Йоркської Академії наук та Української Академії політичних наук, науковий керівник проблемної науково-дослідної лабораторії вищої освіти Харківського Державного технічного університету радіоелектроніки, аналізуючи стан і сутність гуманізації та гуманітаризації освіти, звертає увагу на творчу розробку концепції гуманізації та гуманітаризації освіти харківськими вченими.

У праці представлено нову систему виховної роботи серед студентів як основний важель гуманізації навчання.

Найважливіші положення концепції наголошують на:

· розгляді виховання в ширшому сенсі, коли воно здійснюється всією сукупністю явищ природи та суспільства, макро- і мікроструктурою;

· розумінні виховання як цілісної системи, що включає в себе ряд елементів, які взаємодіють і взаємно проникають один в одного за головної ролі національно-патріотичного виховання;

· єдності навчання та виховання за провідної ролі виховання, його залежності від поведінки та майстерності педагога;

· визнанні чотирьох сфер виховання – навчального процесу, позааудиторної работи, науково-дослідної діяльності, побуту;

· рівноправному партнерстві викладачів і студентів у розробці та здійсненні планів виховної роботи .

На думку дослідників, гуманітаризація зможе:

· комплексно поєднати природничо-наукові, технічні та гуманітарні знання як сукупність цілісних знань про людину;

· створити гуманітарні основи інтелігентності та духовності студентства шляхом об’єднання навчання й виховання;

· надати мисленню інтелектуально-образного характеру;

· перетворити студента з пасивного об’єкта на активний суб‘єкт навчання й виховання .

Сутність викладеного дає підстави твердити про те, що концептуальні положення системи сучасної освіти органічно пов'язані з ідеями гуманістичної педагогіки. Це гуманістичне забарвлення всієї освітньої системи та спрямованість її на формування конкретної людини як цілісної особистості – носія національних і загальнолюдських цінностей може допомогти у вирішенні проблеми становлення українського громадянина, який упевнено й комфортно почував би себе в будь-якій ситуації чи країні, міг би бути конкурентноспроможним на загальносвітовому ринку праці. Така робота не можлива без реформування всіх сторін справи навчання та виховання (завдань, принципів, форм, методів, управління, керівництва, контролю).

Виходячи із викладеного вище, можна дійти таких висновків: по-перше, особистісна самореалізація і саморозвиток майутнього фахівця з соціальної роботи може відбуватися лише за умов перебудови навчально-виховного процесу на засадах гуманізації й гуманітаризації; по-друге, система освіти в цілому повинна прагнути прищепити молоді ідею необхідності становлення себе як високоосвіченої, високоморальної особистості за рахунок надбання гуманістичних цінностей, сучасних гуманітарних і спеціальних знань, віри у своє вище покликання; по-третє, корінних змін потребують і самі викладачі, педагогічна діяльність яких має спиратися на розумінні новітніх досліджень світової педагогіки, психології, гуманітаристики.

Тенденції розвитку вищої освіти на Європейському просторі

Під тенденціями розвитку освіти розуміють напрями її еволюції, що зумовлюються впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

У 90-і роки минулого сторіччя в світі відбулися масштабні економічні, політичні, соціальні процеси величезної перетворюючої сили, які надали вплив на освіту, його якісні характеристики. Після ліквідації розколу світу на дві протилежні системи у світі, особливо в Європі, відбулися кардинальні перестановка сил і переоцінка цінностей, внаслідок чого стереотипи, які існували у нас і за кордоном десятиліттями (аж до 90-х років) щодо проблем ціннісних орієнтацій, освіти як і міжнародних економічних відносин, віджили своє.

Аналізуючи динаміку наукової та суспільної думки щодо основних тенденцій розвитку європейської вищої освіти, слід відмітити дослідження вітчизняних вчених А. Алексюка, Н. Бідюк, В. Козакова, К. Корсака, А. Лігоцького, О. Матвієнко, С. Романової, вагомі розробки А. Сбруєвої, Г. Артемчука, Т. Фінікова, О. Навроцького, О. Сидоренка, В. Шейко, Б. Головка, І. Шемприх, І. Фегерлина і Б. Шестедт . Сучасні питання розвитку вищої освіти продовжують розробляти українські та зарубіжні компаративісти – Р.Бєланова, Н.Воскресенська, Г.Єгоров, О.Михайличенко, В.Пронніков, І.Тараненко, О.Третяк, Т.Дай, Т.Кайго, А.Келлі, К.Лайсвуд, Д.Лоутон, Т.Моу, С.Парсонс, Д.Харгривз, Дж.Чаб та інші вчені.