Сторінка
1
Прийняття Україною європейських цінностей передбачає реалізацію принципів гендерної рівності у всі сфери життя, забезпечення рівного доступу обох статей до освітніх, виробничих, культурних ресурсів тощо. Для України особливого значення набуває питання реалізації гендерного підходу до навчання й виховання молодого покоління в загальноосвітніх закладах сучасної Німеччини, тому що ФРН є одним із найвпливовіших членів Європейського Союзу й відзначається, як і скандинавські країни, високим рівнем активності жіноцтва у суспільному житті.
Наслідки опрацювання психолого-педагогічної і соціологічної літератури свідчать, що для гендерної соціалізації учнівської молоді в Україні та Німеччині, крім певної етнокультурної специфіки, характерні й спільні риси. Зокрема, простежуються суперечності між декларованою гендерною рівністю і реальною асиметрією соціальних і сімейних ролей, притаманних обом статям, а також між універсалізацією гендерних функцій, визнанням важливості суспільної діяльності жінок і стійкістю традиційних гендерних стереотипів у свідомості населення тощо. У такій ситуації зростає значущість гендерного виховання як необхідного компонента успішної соціальної адаптації молоді. В контексті розширення євроінтеграційного простору воно виступає важливим чинником формування егалітарної поведінки хлопців і дівчат й забезпечення найповнішої самореалізації їх як особистостей у різних сферах суспільного життя.
Вивчення гендерних аспектів виховання учнівської молоді дає можливість з’ясувати ієрархію її суб’єктних цінностей, прогнозувати майбутні життєві практики, глибше пізнати вікову та культурну специфіку засвоєння молодими людьми гендерних пріоритетів. Саме тому в європейському освітньому просторі здійснюються ефективні крос-культурні дослідження проблем гендерної соціалізації та гендерного виховання. Поліаспектне вивчення найкращих зразків зарубіжного, зокрема німецького досвіду, нагромадженого у цій сфері, сприятиме інтенсивнішій реалізації гендерного підходу в вітчизняну систему освіти, яке в Україні з різних причин розгортається надто повільно.
У численних працях українських і зарубіжних учених більшою чи меншою мірою висвітлена освітня проблематика гендеру, а саме: формування гендерної педагогіки (С. Бухен, М. Горсткемпер, К. Деріхс-Кунстманн, В. Кравець, П. Мільгоффер, Х. Фімер, Л. Штильова); гендерні аспекти навчання і виховання учнів (Е. Брайтенбах, Т. Голованова, А. Кайзер, Н. Кутова, О. Петренко, Г. Фаульстіх-Віеланд, Г. Шумахер); гендерна соціалізація молоді (Г. Більден, І. Бремер, К. Гаґеманн–Віте, К. Ульріх, С. Харченко, Ю. Ціннекер), гендерна рівність у шкільній освіті (Т. Говорун, Г. Браун, У. Кессельс, Л. Фрід); рівні можливості у суспільстві (Ш. Берн, С. Валь, І. Кон, Л. Міщик, У.–Г. Шпітта); формування гендерної культури молоді (О. Кізь, О. Кікінежді, П. Міддлетон, А. Пренгель); гендерні стереотипи поведінки хлопців та дівчат у сучасній школі (С. Вихор, А. Гільгерс, Л. Кобелянська, Н. Хайде, Б. Штіплер).
Становлення вітчизняної гендерної педагогіки супроводжують певні суперечності в обґрунтуванні її теоретичних і методологічних засад, термінологічна непослідовність, відчутна недостатність компетентних у питаннях гендеру фахівців. Усе це також зумовлює своєчасність ґрунтовного вивчення зарубіжних педагогічних надбань, започаткування в Україні відповідних крос-культурних досліджень.
Узагальнення досвідних аспектів гендерного виховання у нашій роботі, викладені у ній рекомендації стосовно застосування в українському освітньому просторі кращих гендерноорієнтованих технологій сприятиме збереженню напрямків реформування вітчизняної шкільної освіти з тенденціями її світового, насамперед європейського, розвитку.
Актуальність гендерної проблематики, її нерозробленість у вітчизняній порівняльній педагогіці, об’єктивна потреба в теоретичному та практичному вивченні зарубіжного педагогічного досвіду, необхідність його екстраполяції в сучасну національну школу зумовили вибір теми дисертації «Гендерне виховання учнівської молоді в Німеччині».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексного дослідження Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка «Гендерна освіта та виховання: перспективи розвитку» (державний реєстраційний номер № 0106U002384) замовленого Міністерством освіти і науки України. Тему роботи затверджено вченою радою Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 5 від 22.02.2005 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 7 від 25.09.2007 р.).
Мета дослідження – з’ясувати особливості гендерного виховання учнівської молоді Німеччини та визначити позитивні ідеї німецького досвіду, які доцільно використати в Україні.
З цієї мети випливають такі основні завдання дисертації:
1. Всебічно проаналізувати гендерну проблематику, висвітлену в науково-педагогічній літературі Німеччини, з’ясувати особливості гендерного виховного процесу в освітніх закладах різного типу.
2. На основі ретроспективного аналізу німецьких загальноосвітніх концепцій визначити історичні передумови гендерного підходу до шкільного навчання та виховання дітей різної статі.
3. Охарактеризувати сучасний стан гендерного виховання учнівської молоді Німеччини, виявити специфіку його змістових і процесуальних компонентів, основні стратегічні напрями організації в загальноосвітніх закладах різного типу.
4. Виокремити позитивні ідеї німецького досвіду гендерного виховання, можливі для використання в Україні.
Об’єкт дослідження – теорія і практика гендерного виховання учнівської молоді.
Предмет дослідження – особливості науково-педагогічного забезпечення гендерного виховання учнівської молоді Німеччини.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: положення теорії пізнання про взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; методологічні принципи компаративістичного та структурно-конструктивістського підходів (Е. Здравомислова), концепція «прихованого навчального плану» (М. Гемпель, К. Келлер, М.-А. Крайенбаум, У. Лауер), яка визначає основні канали трансляції гендерних норм у діяльність школи; погляди педагогів-гуманістів на особистісний розвиток дитини (А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Русова); гендерні дослідження освітніх процесів (Х. Брюттнер, І. Іванова, Л. Кобелянська, М. Краєнбаум, І. Лебединська, Г. Ленц, Д. Лєммермолє, Л. Розе, О. Луценко, І. Мунтян, М. Музіол, Е. Ніссен, А. Олійник, Л. Розе, Х. Ролофф, О. Сухомлинська, О. Цокур).
Досягнення поставленої мети, виконання конкретних завдань дослідження забезпечили застосовані у ньому методи, а саме: зіставний, використаний під час аналізу психолого-педагогічної, соціологічної та філософської літератури, на основі якого з’ясовувалась сутність гендерного підходу шляхом осмислення різних поглядів вітчизняних і зарубіжних учених на цю проблему; метод теоретичного узагальнення, що сприяв формулюванню висновків, обґрунтуванню практичних рекомендацій; порівняльно-історичний, який дав змогу дослідити розвиток виховання дітей різної статі в Німеччині у період з другої половини ХVІІІ до початку ХХІ ст.; індуктивний, застосований для вивчення етнокультурних особливостей, синтезування загальнокультурних цінностей та окреслення міжнародних гендерних перспектив; дедуктивний, спрямований на розкриття гендерної специфіки, притаманної навчально-виховному процесу; традуктивний, використаний для того, щоб у сучасному гендерному вихованні учнівської молоді простежити спільні для Німеччини й України тенденції, які забезпечують можливість адаптування німецького досвіду до вітчизняних реалій та актуалізують його вивчення і творче застосування.