Сторінка
1

Вища освіта України на сучасному етапі

Освіта і наука є стратегічним резервом розвитку держави, суспільства, економіки та багатовимірним полем нашої інтеграції у світову спільноту. Це ставить перед нами завдання проведення глибоко продуманної реформи вищої освіти України з науковим прогнозуванням її результатів, їз збереженням та розвитком нашої національної духовної культури.

Актуальність:

У наш час вища освіта посідає важливе місце у житті багатьох людей. Вона допомагає досягти поставлених перед людиною цілей у житті, а також реалізуватися у ньому. В Україні вища освіта має багато проблем і негараздів, тому вивчення проблеми освіти у нашій країні є одним з першочерговим завдань.

Реалiзацiя державних зобов'язань України у зв'язку з її приєднанням до Болонського процесу актуалiзує необхiднiсть розробки нової системи спiльнодержавного контролю та оцiнки якостi дiяльностi вищих навчальних закладiв, критерiїв їx оцiнювання для застосування у публiчному моніторингу. Причому, як пiдкреслює мiнiстр освiти i науки України I. О. Вакарчук, "цi критерiї мають бути не надуманi та бутафорнi, а суголосні загальноприйнятим тенденцiям i нормам мiжнародного оцiнювання, які справді визначали б якiсть i рiвень освiти та науки у ВНЗ, давали б оцінку його культурнiй та просвiтницькiй дiяльностi.

Державне управлiння будь-яким процесом будується на оцiнцi ситуації результатiв управлiнських дiй i рiшень. Проблеми управлiння вищою освітою певною мiрою висвiтлюються у працях з державного управлiння Т. Лукiною, С. Майбородою, В. Огаренком, з фiлософii та педагогiки — В. Андрущенком, I. Булах, I. Вакарчуком, В. Вiкторовим, Д. Дзвінчуком, О. Ляшенком, О. Мегцанiновим, С. Нiколаєнком, та iн. Прикрим i парадоксальним є те, що нинi управлiння в iнших галузях за своїми типологiчними характеристиками є управлiнням якiстю, а у вищій школi все ще панує перевiрка засвоєння знань i оволодiння навичками. Бракує системних наукових дослiджень i розробок у галузi державного управлiння з цiєї актуальної проблеми. У таких умовах розвиток вищої освіти є складним і сповненим протиріч. Зокрема якість вищої освіти характеризується:

парадоксом між вибухом і розпиленням попиту, а також безробіттям серед численних груп дипломованих спеціалістів;

протиріччям між прагненням до рівності та справедливості і фінансовим обмеженням масовості вищої освіти;

конфліктом між етичними та моральними вимогами і зловживаннями знаннями і відкриттями тощо.

Дослідники зауважують такі проблеми: нестабільність системи ддержавного управління, сфери досліджень та розробок; відсутність чіткої мети та завдань, низький ступінь взаємодії центральної та регіональної влади, відсутність механізмів рівноправної участі освіти, науки, промиловості та бізнесу у реалізації інноваційної політики.

Поступ країни на шляху досягнення цiлей Болонського процесу передбачає вивчення досвiду розроблення моделей якостi випщої освiти piзних країн. Для прикладу, система оцiнювання якостi вищої освiти Голландії будується на таких показниках дiяльностi ВНЗ: iндивiдуальний рiвень знань випускникiв; студентського потоку в цiлому; потенцiал студентів, прийнятих на перший курс; професорсько-викладацький склад; органiзація освiти; удосконалення освiти. К. Iшикава, один з провiдних фахiвцiв світу (серед небагатьох) у галузi оцiнки якостi освiти, виокремлює такi показники якостi освiтнього процесу у вищiй школi: особистiсть викладача i студента, якiсть навчальних матерiалiв, методи навчання, форми контролю управлiння навчальиим процесом, засоби навчання, соцiальне, економiчне, технологiчне, полiтичне середовище.

Для оцінки якості вищої освіти необхідно визначити зміст характеристик, які його відображають і дають можливість комплексно оцінити якість як багатофакторне явище.

Цікавим є комплекс характеристик, виявлений Е.М Коротковим, який виділяє п'ять груп: професійні знання; готовність до професійної діяльності; структура індивідуально – професійних якостей; самосвідомість професійності4 група якостей загальнокультурного потенціалу успішної професійної діяльності. Ці характеристики дослідник пропонує використовувати як для контролю якості вищої освіти, так і для аналізу та дослідження якості.

Залишається відкритим питання про вимірники і методи оцінки цих характеристик, методи, які б відображали ідеологію якості вищої освіти і конкретний механізм управління цією якістю.

О. Лещинський, вивчаючи проблему оцiнки якостi iнженерноi i технологiчноi освiти, розглядає її за аналогiєю якостi в технiцi (у технiчнiй темi розглядаються процеси входу, виходу i зворотного зв'язку). На основі такої моделi вiн розглядає освiтнiй цикл для оцiнки якостi освiтнiх систем (рис. 1).

Рис. #1

Для вимiрювання якостi вищої iнженерної освiти, зазначає дослідник, традицiйний процес передбачає лише вимiрювання вихiдної частини освiтнього циклу. Його дослiдження виявили значнi вади у таких важливих знаннях та умiннях: комунiкативник, прийняття рiшень, органiзацiйних, соцiальної етики, емоцiйної культури тощо. На пiдставi проведених досліджень вiн пропонує так звану прозору модель оцiнки якостi вищої освіти (рис. 2).

Проте слiд зауважити, що ,наведенi складники ще не можна називати моделлю, оскiльки мiж ними не вказанi функцiональнi зв'язки необхiднi для моделювання категорiї.

Якiсть вищої освiти — основа створення европейського простору вищої освiти, а оцiнка якостi має формуватися з урахуванням не тiльки умiнь i навичок. Нашому суспiльству у вирi сучасного життя вкрай необхiдно повернутися до цiнностей, якi донедавна вважались неактуальними. Нема нiчого цiннiшого за людину, яка здатна вiдповiсти на питання: “Хто я?” , “Для чого я тут?” , “Щo я можу в цьому cвіті змінити?”, “Щo залежить вiд мене?”та iн.

Рис. #2