Сторінка
4

Вища освіта України на сучасному етапі

Ще одним кроком до реформування вищої освіти є необхідність територіального розподілу ВНЗ. У процесі проведення адміністративно – територіальної реформи, після оформлення 12-ти регіонів стане можливим визначити 12 регіональних класичних університетів, що готуватимуть регіональну еліту. До речі, нинішні відомчі і галузеві університети і акдемії зокрема при президенті, Верховній Раді, повинні бути позбавлені такого права, ставши ВНЗ післядипломної галузевої перепідготовки й підвищення кваліфікції. Як і в дореволюційній Росії, мабуть, має утвердитися практика, що суддя, директор гімназії та інші мають бути випускниками відповідного факультету класичного університету. Зрозуміло, що поряд з класичними університетами можуть бути галузеві інститути, ветеринарії, медицини, техніки тощо.

Для визначення самостiйноi роботи як системоутворюючого елементу навчальної дiяльностi нам необхiдно розглянути позицiї сучасних доскiв щодо цього поняття, з'ясувати, яке мiсце у сучаснiй науцi видiляеться самостiйнiй роботi, наскiльки вона уведена в процес навчання, якi механізми iснують для формування цiєї дiяльностi, як вони впливають на активізацiю навчальної дiяльностi студентiв.

Самостiйнiсть є найбiльш iстотною ознакою людини як особистостi i суб'єкта дiяльностi. Людина як особистiсть, пiдкреслюе Л.I. Анциферова завжди сама самостiйно прокладає свiй унiкальний iндивiдуальний шлях. Цiєї думки дотримується також Е. Iльенков, який вважає, що особистість умiє самостiйно визначати шлях свого життя, своє мiсце у ньому, свою справу, цiкаву i важливу для всiх, в тому числi й для неї самої.

"Самостiйнiсть — одна з провiдних якостей особистостi, що виявляється в умiннi ставити перед собою певнi цiлi, досягати їx власними силами.

Основою наукової розробки проблеми розвитку самостiйностi студента стали працi психологiв та педагогiв, присвяченi методологiчним та методичним основам розвитку самостiйностi суб'екта навчання у навчальному процесi (Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, П.I. Пiдкасистий, М.М.Скаткiн, T.I. Шамова та iн.), сутностi та структурi самостiйностi (В.О. Балюк, Д.Б. Богоявленська, Є.Ф. Мосiн, І.Л. Наумченко, П.I. Пiдкасистий та ін.). Цiлicнe використання конкретно-iсторичного та соцiально-педагогiчно пiдходу до аналiзу стану проблеми самостiйностi студентiв дозволило встановити розвиток цiєї проблеми вiд iдei до поняття (Є.Я. Голант,М.П. Кашин, В.А. Козаков, Г.Д. Кирилова, Л.М. Пiменова, Я.I. Ханбіков та iн.).

Дослiджуючи питання професiйно спрямованоi самостiйної роботи студентiв в умовах iнтенсифiкацiї навчальної дiяльностi, на основi аналiзу 200 письмових робiт першокурсникiв, прийшли до таких висновкiв. Виявилося у змозi виконати самостiйну роботу:

— за зразком — 45 % студентiв;

— на перетворення — 27 % студентiв;

— евристичнi та дослiдницькi типи задач (разом) — усього 11 %.

Найбiльшi труднощi у першокурсникiв викликають навчальнi завдання,

пов'язанi з використанням знань та умiнь у нових умовах, зi складанням задач та самоконтролем у процесi вирiшення задач.

Говорячи про формування у студентiв самостiйностi, необхiдно мати на увазi два тiсно пов'язанi мiж собою завдання. Перший полягає в тому, щоб розвинути в учнiв самостiйнiсть пiд час навчально-пiзнавальної дiяльності навчити їx самостiйно оволодiвати знаннями, формувати свiй свiтогляд; другий — у тому, щоб навчити їx самостiйно застосовувати наявнi знання в навчаннi та практичнiй дiяльностi.

Рис 3. Рiвнi самостiйностi студентiв.

вищий освіта болонський україна

Роль самостiйної роботи учнiв та студентiв у процесi розвитку ix пізнавальної дiяльностi, пiдвищення якостi навчання учнiв та спецiалiстiв досліджувалася протягом yciєї icтopiї розвитку вiтчизняної загальноосвiтньої професiйної школи

В.О. Далiнгер, розглядаючи самостiйну дiяльнiсть, пiдкреслює, що діяльнiсть учня буде самостiйною у найбiльш широкому смислi слова, коли йому необхiдно видiлити цiль дiяльностi, визначити предмет дiяльностi, вибрати засоби дiяльностi".

Проблема самостiйної роботи учнiв та засобiв її органiзацiї має свою багату iсторiю та традицiї у теоретичному висвiтленнi та реалiзацiї її основних положень на практицi. П.I. Пiдкасистий видiляв три основних напрямки, у межах яких ця проблема обговорюється представниками передової педагогiчної думки протягом багатьох столiть.

Перший напрямок починає свiй розвиток iз глибокої давнини. Його представниками можна вважати давньогрецькик учених (Архiт, Аристоксен,Сократ, Платон, Аристотель), якi глибоко та багатогранно обгрунтували значимiсть добровiльного, активного та самостiйного оволодiння дитиною знаннями.

Другий напрямок бере свої витоки в працях Я.А. Коменського. Змiстом його є розробка органiзацiйно-практичних питань залучення учнiв до самостiйної роботи. При цьому предметом теоретичного обгрунтування основних положень проблеми постає викладання, дiяльнiсть учителя без достатньо глибокого дослiдження та аналiзу дiяльностi самого учня. Автор умовно називає цей напрямок дидакто-методичним.

Tpeтій напрямок характеризується тим, що самостiйна робота учня не лише декларується у межах дослiдження арсеналу педагогiчних засобiв та методiв викладання, але й сама стає предметом дослiдження. Цей напрямок бере свiй початок в основному в працях К.Д. Ушинського, психологодидактичнi положення якого багато в чому спiвзвучнi з положеннями сучасної дидактики, що розвиваються у планi питань природи самостiйної дiяльностi в нашi днi. Умовно цей напрямок можна назвати психолого-дидактичним.

Деякi автори наводять визначення самостiйної роботи студентiв у загальнiй формi, вважаючи, що це: єднiсть пiзнання та творчостi незалежно від того, з якими видами навчальних занять пов' язаний цей процес i у якiй формі вiн виявляеться. В.О. Нiкiшин-Потанiч вважає, що це "робота розуму" пiд самостiйною роботою вiн розумiв роботу, яка проходить без безпосередньої участi викладача та має iндивiдуальний характер.