Сторінка
3

Вища освіта України на сучасному етапі

Слiд визнати, що як ключовий документ системи вищої освiти "Перелiк-2006" є не зовсiм вдалим i адекватно не вiдображає нi peaлiй вищої школи, анi перспектив її розвитку. Причина цього, — поквапливiсть його прийняття. Про це свiдчить хоча б той факт, що вiдразу пiсля його затвердження виникла необхiднiсть внесення змiн.

Пiсля "скорочення" чинного ранiше "Перелiку-1997" кiлькiсть напрямiв зросла з 76 до 146. Це практично унеможливило пiдготовку академiчних i професiйних бакалаврiв з багатьох напрямiв, повернуло нас до практики пiдготовки фахiвцiв за одноступеневою (радянською) схемою. Дивує те, що наполегливi пропозицii подальшоrо розширення цього перелiку продовжують надходити.

Крiм того, новий перелiк бакалаврськик програм запровадили без визначення нормативноrо змiсту освiти. Чому саме i на якому рiвнi навчати за новими напрямами — не зрозумiло нiкому.

Аналогiчна ситуацiя складається i з проектом перелiку спецiальностей iз пiдготовки магiстрiв, кiлькiсть спецiальностей у якому порiвняно з чинним перелiком помiтно зростає. До того ж, пропозицiї часто надходили i надходять з урахуванням iнтересiв лише навчальних закладiв, без урахування факту вiдсутностi в структурi економiки Украiни не тiльки окремих спецііальностей, але й цілих галузей виробництва із сумнівними перспективами їх відродження.

Головною причиною такої ситуації є те, що було зроблено “ямковий ремонт” чинного Переліку. Не були враховані ні досвід європейських країн, де кількість напрямів зазвичай не перевищує кількох десятків, ні надання можливості студенту “за вільною траекторією” здобути повну вищу освіту в межах одного напряму і галузі знань. Тому ці переліки слід вважати на певний період часу перехідними з подальшою їх адаптацією до тих, які дають у країнах Європи та інших регіонах світу.

Соціальний захист викладачів і студентів. Робота із студентами з обмеженими можливостями. Співпраця з профспілками.

У 20О7 роцi видатки на оплату працi освiтянам зросли на 2,1 млрд грн. Вже тричi збiльшувались розмiри посадових окладiв освiтян, а у Державному бюджетi на 2008 рiк передбачено збiльшення розміру оплати працi педагогiчних та науково-педагогiчних працiвникiв з сiчня 2008 року — на 12 %, з квiтня — на 2%, з жовтня — на 4%, а з грудня — на 11 %.

Триває погашення кредиторської заборгованостi з виплат, передбачени ст. 57 Закону України "Про освiту". За три роки держава повернула педагогiчним працiвникам кошти на загальну суму бiльш нiж 2 млрд грн.

Вжито низку заходiв для полiпшення соцiального забезпечення студентiв вищих навчальних закладiв. Зокрема, суттєво зрiс розмiр академiчних та iнших стипендiй.

У вcix питаннях забезпечення належного статусу педагогiчних i науково- педагогiчних працiвникiв, пiдвищення рiвня соцiально-економiчного захисту освiтян, студентiв ми повиннi активно спiвпрацювати з профспiлкою працiвникiв освiти i науки України та iншими профспiлками.

Нам необхiдно активiзувати роботу для забезпечення виконання положень Галузевої угоди щодо розробки нових та удосконалення чинних нормативно-правових актів у галузi трудових вiдносин.

Хочеться також звернути увагу керiвникiв навчальних закладiв на роботу зi студентами з особливими потребами. Як вiдомо, одним iз найважливiших чинникiв демократичного розвитку суспiльства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до людини, яка позбавлена можливостi вести повноцiнне життя внаслiдок обмежень стану здоров'я. Сьогоднi, досягши певного рiвня економiчного розвитку, ми вже спроможнi запропонувати молодi з особливими потребами широкий вибiр безбар'єрних форм органiзацiї навчального процесу, зокрема iнтегровану форму навчання, яка дає можливiсть молодi зазначеної категорiї навчатися в звичайних академiчних групах.

Фiнансування вищої освiти

У 2008 роцi обсяг фiнансування збiльшено порiвняно з попереднiм на 42,8%, що становить в абсолютник цифрах 11,2 млрд грн.

У запланованих видатках враховано:

• пооетапне збiльшення мiнiмальної заробiтної плати та введення третього єтапу єдиної тарифної сiтки, що дасть можливiсть пiдвищити посадовi оклади освiтянам майже на 5 %;

• збiльшення стипендiй учням i студентам порiвняно з 2007 роком у 3 рaзи, учням i студентам з числа дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батьківського пiклування, — в середньому в 4 рази;

• збільшення видаткiв на пiльговий проїзд студентiв та учнiв на 20 %.

Але, на жаль, у цьому випадку "бiльше" зовсiм не означає "достатньо". Адже впродовж останнiх рокiв фiнансування вищої освiти здiйснювалося лише за соцiальними статтями витрат на заробiтну плату, стипендiю i частково на покриття комунальних послуг. Придбання обладнання, матерiалiв, поточнi й капiтальнi ремонти примiщень в основному фiнансувалися за рахунок позабюджетних коштiв вищих навчальних закладiв.

Значну частину посад, якi ранiше утримувалися за рахунок державного бюджету, за астаннi роки переведено на утримання зa рахунок коштiв спецiального фонду. Тому вищi навчальнi заклади змушенi розширювати сферу платних послуг iз урахуванням того, що кiлькiсть oci6, якi здобувають освiту за власнi кошти, вже помiтно зменшується. Отже, необхiдно розвивати iншi напрямки платних послуг i передусiм у галузi науки.

Та навiть за цих умов модель взаємовiдносин вищого навчального закладу з Мiнiстерством освiти i науки має бути iншою. Вона повинна грунтуватися на принципах вiдкритостi та прозоростi, мають бути чiтко виписанi критерiї формування бюджету для вищих навчальних закладiв рiзного типу. Механiзми платної освiти також мають бути прозорими й зрозумiлими для платникiв, якi повинні знати: за що саме вони платять i якi послуги вони отримають.

Не можна не нагалосити на питаннi дотримання керiвниками вищих навчальних закладiв фiнансової дисциплiни.

Необхідність у реформуванні освіти, найперше, зумовлено зміною соціально – економічного укладу держави, і це основний чинник на користь реформування.

Небажання реформувати освітню систему України вже негативно позначилося, а згодом ще очевидніше позначатиметься на соціально – економічному й культурному рівні держави загалом. Найбільш визначальною з цього погляду постає вкрай неприваблива ситуація у функціонуванні сучасної і перспектива підготовки майбутньої еліти держави, адже ніхто ще не спростував вирішальної ролі у розвитку держави цього прошарку.

Таке абсолютизоване до абсурду негативне явище, як корупція всього державного організму нинішньої України, що загрожує безпеці держави, не розв'язується нині і не розв'яжеться у майбутньому без докорінного реформування освіти.

За рівнем корумпованості освіта не стала однією з перших серед усіх сфер суспільного життя. Хоча корумпованість всеж таки присутня. Слід наголосити, що негативи в освітній системі й надалі нажаль, консервуються і посилюються, здавалося б, позитивною активною діяльністю МОН України. До речі, якщо торкнутися корумпованості освітньої системи, то вона не йде ні в яке порівняння з тим, що відбувалося у вугледобуванні, енергетиці у цілому, де за безцінь “прихватизували” майже всю державну власність. Не налащтовує на оптимізм ситуація у судочинстві і прокуратурі. Розголос про корумпованість освіти пояснюється прозорістю цієї галузі й масовістю суб'єктів: надто багато свідків. Чергову моду у боротьбі з корумпованістю Міністерство освіти і науки України втілило у створенні департаменту по боротьбі з корупцією. Створення такого органу в освітній системі лише певною мірою виправдане. Логічно сподіватися, що такі відділення мають бути складовою усіх міністерств, інакше усім і далі здаватиметься, що насправді найбільш корумповане саме Міністерство освіти і науки. Але це не єдиний крок який може вирішити проблему хабарництва.