Сторінка
14

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності – але ж спроможність вчитися безпосередньо залежить не від стану окремих органів або ж їх фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності.

Інтеграція «проблемних» дітей в загальноосвітні установи - це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти в будь-якій країні світу, процес, до якого залучені всі високорозвинені країни, в тому числі і Росія. Такий підхід до освіти неординарних дітей викликаний до життя причинами різного характеру. Сукупно їх можна позначити як соціальне замовлення досягли певного рівня економічного, культурного, правового розвитку суспільства і держави.

Етап цей пов'язаний з переосмисленням суспільством і державою свого відношення до інвалідів, з визнанням не тільки рівності їх прав, але й усвідомленням суспільством свого обов'язку забезпечити таким людям рівні з усіма іншими можливості в різних сферах життя, включаючи освіту.

Інтеграція - не нова для Російської Федерації проблема. У масових дитячих садках і школах Росії знаходиться багато дітей з відхиленнями в розвитку. Ця категорія дітей вкрай різнорідна і «інтегрована» в середу нормально розвинених однолітків з різних причин.

Інтеграційні процеси набули ознак стійкої тенденції в Росії на початку 90-х років. Це пов'язано з розпочатими в країні реформами політичних інститутів, з демократичними перетвореннями в суспільстві, з намітився в суспільній свідомості поворотом до визнання самоцінності особистості, її гарантованого права на свободу вибору і самореалізацію.

Знайомство з зарубіжними версіями інтеграції, що прийшла на Захід 20 років тому, відразу дозволило побачити ряд привабливих рис такого підходу до освіти дітей з психофізичними порушеннями. Інтеграція дітей з особливими потребами в суспільство привернула, перш за все, батьків, які мають проблемних дітей, і саме вони стали активно ініціювати на початку 90-х рр. спроби навчання свої дітей (з самими різними відхиленнями в розвитку) в масових дитячих садках і школах.

Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає підтримку дитині у навчанні, визнає її сильні якості та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

Процес інтеграції людей з особливими потребами в Україні має свої історично і культурно обумовлені витоки, а тому неможливо відійти від необхідності створення власної вітчизняної моделі організації інтегрованого навчання. Увібравши в себе критично осмислений зарубіжний досвід та експериментальні дані вітчизняних досліджень, маємо розвивати інтеграцію людей з особливими потребами в суспільство, враховуючи економічний стан, соціальні процеси, ступінь зрілості демократичних інститутів, культурні і педагогічні традиції, рівень морального розвитку українського суспільства, ставлення до дітей-інвалідів, що закріпилося в суспільній свідомості і т.д.

Разом з тим треба мати на увазі, що «український фактор» - це не тільки важкі економічні або особливі соціокультурні умови, але й наукові розробки в дефектології, що не мають світових аналогів, по суті логічно пов'язані з проблемою інтеграції. Мова йде, наприклад, про вже існуючі комплексні програми ранньої (з перших місяців життя) психолого-педагогічної корекції, що дозволяє вивести багатьох «проблемних» дітей на такий рівень психофізичного розвитку, який дає їм можливість максимально рано влитися в нормальну загальноосвітню середу. Інтеграція через ранню корекцію може стати першою, найголовнішою, провідною ідеєю української версії. Крім того, такий підхід уможливлює соціально-професійний суб’єктний розвиток людини з особливими потребами й отримання такими дітьми вищої професійної освіти.

Таблиця 1.1 Класифікація основних типів філософії освіти, запропонована Л. Кольбергом і П. Маєром в 1972 р.

Таблиця запозичена із статті Le Capitaine, J.E. Schools as developmental clinics: Overcoming the shadows three faces // Education, 1999, Summer, Vol. 119, Iss. 4, P. 588-598.)

Рис. 3. Переваги інклюзивної освіти

На рис. 3. показано переваги інклюзивної освіти, серед яких є особиста користь дитини й суспільно значуща. І все ж очевидно, що більшість шкіл і вишів України ще не готові до зустрічі з абітурієнтами-інвалідами: немає ні облаштованого середовища, ані спеціальних програм, розрахованих на таке навчання. Адже рівні можливості освіти зовсім не виключають, а навпаки, припускають створення спеціального освітнього середовища для інвалідів (персональний наставник-помічник, спеціальні ліфти й транспортери в усіх навчальних закладах, спеціалізовані клавіатури для людей із порушеннями зору або обмеженими можливостями фізичного здоров'я). Лише в деяких ВНЗ існують центри з навчання студентів-інвалідів. Саме такий центр, на нашу думку, може допомогти створити поле розвитку соціально-професійної суб’єктності майбутніх фахівців з особливими потребами.