Сторінка
6

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

Перша масштабна міжнародна зустріч вчених з проблем безперервної освіти відбулась ще у 1967 році в Оксфорді. У 1974 році в Москві пройшла зустріч експертів ЮНЕСКО, присвячена наслідкам безперервної освіти для вищої школи. У тому ж році у Варшаві було організовано симпозіум на тему «Школа і перманентна освіта», на якому підкреслювалась соціальна значущість безперервної освіти для збереження «поточних» контактів людини із засобами масової інформації, продуманої підготовки учнів до післяшкільної освіти, вдосконалення підготовки вчителів, підвищення кваліфікації професійно підготовлених кадрів. Сьогодні європейські країни, за прикладом США та Японії, здійснюють інтенсивний перехід до загальнодоступної вищої професійної освіти, що на їх погляд, повною мірою відповідає світовій тенденції безперервної освіти в бік створення інформаційного суспільства.

Для процесу реформування вищої школи у XXI ст., на думку зарубіжних вчених, буде характерним ряд нових принципових положень. Вищі навчальні заклади розвиватимуться як інституції безперервної освіти. Великого значення набуде перепідготовка і перекваліфікація дорослих слухачів. Курси навчання будуть максимально індивідуалізовані, на перший план вийде опанування студентами відповідних блоків змістовних модулів, навчальні курси будуть викладатись за новими технологіями.

Світова тенденція переходу до нетрадиційних форм освіти простежується в зростанні кількості вузів, які ведуть підготовку за цими технологіями. Так. за період 1900-1960 рр. їх було створено 79, з 1960 по 1970 рр. ‒ 70, протягом 1970-1980 рр. ‒ 187, а протягом 1980-1995 рр. – близько 700. У даний час кількість вузів у світі, що використовують дистанційну освіту як одну з форм навчання, зростає в геометричній прогресії.

На початку 90-х була заснована програма «Співдружність в освіті», яка почала надавати можливості будь-якому громадянинові ЄС отримати бажану освіту на базі функціонуючих вищих навчальних закладів, не покидаючи своєї країни. Дистанційне навчання набуло поширення по всій Європі і в усьому світі. Так, лише у Великобританіїї понад 250 навчальних закладів здійснюють ДН, але безумовним лідером серед них у межах ЄС та в світі є Лондонський Відкритий університет, заснований у 1969 р. За останні 25 років через його філіали, за даними МАУ, підготовлено 2 млн слухачів, причому щорічно ступінь бакалавра отримують 6000 та реєструються на навчання 150 000 осіб .

Відкритість освіти – динамічний саморозвиток, що припускає новий підхід до визначення цілей і результатів освіти, взаємодії викладача й студентів, до особистості студента й педагога, змісту освіти: по-перше, вибір людиною своєї індивідуальної освітньої траєкторії протягом всього життя за рахунок виникнення нових джерел знання, таких як ЗМІ, комп'ютерні мережі й ін., і корінної зміни технологій одержання знань на основі таких важливих дидактичних положень і принципів, як індивідуалізація й диференціація навчального процесу при збереженні його цілісності; по-друге, зміна ролі педагога в інформатизованій системі освіти, головною функцією якого стає роль наставника, консультанта, навігатора як у світі знань, так і у формуванні в учня цілісної якості бути Особистістю.

Орієнтація освіти на саморозвиток студентів – опора на особисте знання, життєвий досвід, індивідуальну зацікавленість, індивідуально-творчу роботу; розвиток самостійності й незалежності студентів у процесі навчання; підтримка самовизначення, самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

Особистісна орієнтація освіти – формування різнобічно розвиненого студента, що поряд з оволодінням знаннями, уміннями й навичками включає формування переконань, світогляду, ідеалів, прагнень, інтересів, здатностей, звичок, уваги, волі, почуттів і т.д.; посилення ефективності індивідуально-розвивального потенціалу освіти за рахунок комп'ютерної підтримки індивідуально-розвивальних освітніх технологій ‒ контекстуальних, діалогічних, ігрових, комунікативно-рольових, імітаційно-моделюючих систем навчання, які потребують мотивації навчання, мобілізації творчих сил студентів, актуалізацію ціннісно-значеннєвих аспектів власної освітньої діяльності, орієнтацію на самостійне ухвалення рішення, рефлексію механізмів саморозвитку.

Створення єдиного європейського освітнього простору ‒ завдання сучасної вищої освіти. Стратегічним завданням міжнародного співробітництва в галузі освіти визначено забезпечення процесу інтеграції України у світовий науковий, освітній та культурний простори, широкої участі вітчизняної освітньої системи в світовому науковому та педагогічному житті, у міжнародних і наукових контактах. Зокрема, визначено перспективи зближення освітніх систем європейських країн. Визначено головні принципи входження до європейського простору вищої освіти. Розроблено основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. Разом з цим, цікавим залишається питання специфіки адаптації вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського стандарту.

Згідно з рішеннями підсумкових колегій Міністерства освіти і науки України «Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи» (2008 р.) і «Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти» (2009 р.), Постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 р. № 1283 «Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти» та з урахуванням основних принципів Болонського процесу умовою діяльності вищого навчального закладу є система забезпечення і контролю якості освітніх послуг.

Правове втілення ідей Великої Хартії отримало в формі Болонської декларації 1999 р. У ній 29 країн Європи взяли зобов’язання створити «європейський простір вищої освіти» на основі єдиних критеріїв і стандартів в освіті і модернізувати національні системи так, щоб він став працювати на розвиток «економіки знань» і прискорення прогресу всіх країн-учасниць. Фундатори Болонського процесу виходили з розуміння нових світових реалій і тих вимог, які вони диктують щодо підготовки людини до життя. Вони враховували, що характер сучасної епохи визначають такі головні світові тенденції, як:

· глобалізація і самоідентифікація національних інтересів;

· становлення інформаційного та громадянського суспільства;

· демократизація суспільного життя й тотальне утвердженя ринкових відносин;

· пріоритет особистості;

· духовності, культури й загальнолюдських цінностей;

· утвердження толерантних міждержавних відносин;

· розширення прав і свобод особистості, зростання авторитету і значення інтелекту (науки і освіти), який поступово перетворюється на стратегічний чинник суспільного розвитку.

Усі ці тенденції і закономірності мають властивість взаємозв’язку та взаємопроникнення. При цьому домінування кожної з тенденцій обумовлено конкретними завданнями, які стоять перед системою вищої освіти, рівнем розвитку і адаптації до процесу неперервного розвитку соціально-економічної структури суспільства.

Тенденції і особливості розвитку вищої професійної освіти можна класифікувати за різними основами. Освіту можна розглядати як: