Сторінка
1

Робота майстра виробничого навчання з сім'єю учня

Майстер виробничого навчання – є головним кваліфікованим спеціалістом, який навчає професії в умовах ПТНЗ. Саме він організовує пізнавальну діяльність, формує соціальні відносини між учнями в ПТНЗ, турбується про їх соціальне благополуччя, вирішує проблеми їх дозвілля, первинного згуртування колективів, формує відповідну трудову та навчальну психологічно-позитивну атмосферу.

Організатором діяльності учнів у групі, координатором виховних впливів залишається майстер виробничого навчання. Саме він безпосередньо взаємодіє як з учнями, так і з батьками, щиро прагне допомогти учням у вирішенні їх проблем, організовує соціально-позитивне, емоційне дозвілля вихованців.

Доступними і коректними засобами майстер формує колектив учнів, направляє його роботу, координує спільну діяльність педагогів і учнів, залучає всіх педагогів до позакласної виховної роботи, організовує і регулює багатосторонні зв’язки групи з виробничим середовищем.

Важливим завданням майстра є виховання учнів. Він формує у учнів відповідальне ставлення до навчання і їх прагнення вчитися самостійно. Він володіє методами розвитку різнобічних інтересів серед учнів. Його педагогічний обов’язок - піклуватися також про збереження та зміцнення здоров'я вихованців. Особлива роль майстра виробничого навчання полягає в тому, щоб, підвищуючи педагогічну культуру батьків учнів, домагатися однієї виховної тактики для виховання учнів як в ПТНЗ так і в сім'ї.

Майстер виробничого навчання - педагог-професіонал, духовний посередник між суспільством і учнем в освоєнні культури, накопиченої людством. Він організовує систему відносин через різноманітні заходи виховання учнів, створює умови для індивідуального самовираження і розвитку кожної особистості, забезпечує розкриття її потенційних здібностей та захищає інтереси вихованців.

Актуальність проблеми, яка розкривається в комплексній курсовій роботі полягає в тому що проблема взаємодії ПТНЗ і сім'ї була і є в центрі уваги майстра виробничого навчання, тому що учні виховувались своєю сім’єю і сім’я для учня є авторитетом. Сучасний майстер, який навчає і виховує учнів, поряд з батьками, стає дуже значимою особою, тому його вміння взаємодіяти з сім'єю забезпечує ефективність формування особистості учня.

Метою написання комплексної курсової роботи виступає психолого-педагогічне обґрунтування проблеми урахування в роботі майстра виробничого навчання впливу сім’ї на формування особистості учня та практичне застосування виявлених особливостей рішення проблеми у вигляді розробки плана роботи майстра виробничого навчання з сім’єю учня та сценарій виховного заходу.

Характеристика сім'ї як соціального інституту розвитку особистості

Людина – це істота соціальна. З перших днів свого існування вона оточена собі подібними. З самого початку свого життя вона включена в соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває ще до того, як навчиться розмовляти. У процесі соціальної взаємодії людина набуває певний соціальний досвід, який, будучи суб'єктивно засвоєним, стає невід'ємною частиною особистості. Соціалізація - це процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням і спільною діяльністю людей. З точки зору психології соціалізація не може, однаково, розглядати як просте, механічне відбиття особистістю безпосередньо випробуваного або одержаного в результаті спостереження соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб'єктивно. Одні і ті ж соціальні ситуації по різному сприймаються, по різному переживаються різними особистостями, а тому різні особистості можуть виносити з об'єктивно однакових соціальних ситуацій різний соціальний досвід. Це положення є однією з підстав, що лежить в основі міцного зв'язку двох одночасно і протилежних, і єдиних процесів - соціалізації та індивідуалізації.

Процес соціалізації може здійснюватися як в спеціальних соціальних інститутах, так і в різних неформальних об'єднаннях. До спеціальних соціальних інститутів, однією з найважливіших функцій яких є соціалізація особистості, відносяться всі заклади освіти та молодіжні організації та об'єднання. Найважливішим інститутом соціалізації особистості є сім'я. Саме в сім'ї людина отримує перший досвід соціальної взаємодії. Протягом певного часу родина взагалі є для дитини єдиним місцем отримання такого досвіду. Потім в життя людини включаються такі соціальні інститути, як дитячий садок, школа, вулиця. Однак і в цей час сім'я залишається одним з найважливіших, а іноді і найбільш важливим фактором соціалізації особистості. Сім'ю можна розглядати в якості моделі і форми базового життєвого тренінгу особистості. Соціалізація в сім'ї відбувається як в результаті цілеспрямованого процесу виховання, так і за механізмом соціального навчання. У свою чергу, сам процес соціального навчання також йде по двох основних напрямках. З одного боку, придбання соціального досвіду йде в процесі безпосередньої взаємодії дитини з батьками, братами і сестрами, а з іншого боку, соціалізація здійснюється за рахунок спостереження особливостей соціальної взаємодії інших членів сім'ї між собою. Крім того, соціалізація в сім'ї може здійснюватися також за допомогою особливого механізму соціального навчання, який називається вікарним наученим. Вікарні навчання пов'язано з засвоєнням соціального досвіду за рахунок спостереження за іншими.

Розглянемо декілька типів взаємодій батьків з дітьми:

Модель поведінки I. Батьки ставилися до своїх дітей ніжно, з теплотою і розумінням, доброзичливо, багато з ними спілкувалися, контролювали дітей, вимагали усвідомленої поведінки. І хоча батьки прислухалися до думок дітей, поважали їх незалежність, вони не виходили лише з бажання дітей. Батьки дотримувалися своїх правил, прямо і ясно пояснюючи мотиви власних вимог. Батьківський контроль поєднувався з безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійною і незалежною. Ця модель була названа моделлю авторитетного батьківського контролю.

Модель поведінки II. Батьки більше покладалися на строгість і покарання, ставилися до дітей з меншою теплотою, меншим співчуттям і розумінням, рідко спілкувалися з ними. Вони жорстко контролювали своїх дітей, легко застосовували свою владу, не спонукали дітей висловлювати свою власну думку. Ця модель була названа владною.

Модель поведінки III. Батьки, діти яких слідували моделі поведінки III, були поблажливими, невимогливими, неорганізованими, мали погано налагоджений побут. Вони не заохочували дітей, відносно рідко і мляво робили зауваження, не звертали уваги на виховання незалежності дитини та його впевненості в собі. Ця модель була названа поблажливою.

Дисгармонійний розвиток деяких рис характеру особистості може бути обумовлено особливостями сімейних взаємин. Недооцінка батьками особливостей характеру дітей може не тільки сприяти посиленню конфліктності сімейних відносин, але і приводити до розвитку патохарактерологичних реакцій, неврозів, формуванню психопатичних розладів на базі акцентованих рис. Деякі типи акцентуацій найбільш чутливо реагують або особливо уразливі відносно певних типів сімейних відносин. У цьому плані можна виділити кілька типів неправильного виховання.