Сторінка
13

Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

· усі діти беруть участь у всіх заходах, де клас і шкільне середовище (спортивні заходи, вистави, конкурси, екскурсії та ін.) є інклюзивними;

· індивідуальне дитяче навчання підтримується спільною роботою вчителів, батьків та всіма тими, хто може надати таку підтримку;

· інклюзивну освіту, коли вона ґрунтується на правильних принципах, допомагає запобігти дискримінації у відношенні дітей і підтримує дітей з особливими потребами в їх праві бути рівноправними членами своїх спільнот і суспільства в цілому;

· інклюзивна освіта - це можливість адаптуватися до освітнього середовища, що додає шансів у отриманні вищої професійної освіти.

Враховуючи процеси модернізації української освіти, вважаємо, що інклюзивна освіта повинна стати частиною її системи, включити в себе навчальні заклади середньої, професійної та вищої освіти.

Еволюція ставлення суспільства і держави до осіб із порушеннями психофізичного розвитку в багатьох країнах світу пройшла період від ізоляції до інклюзії. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої - ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя всієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів - таких, як Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно-правовим документом щодо визнання осіб із порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту.

Рис. 2

Західноєвропейські системи загальної середньої освіти, незважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, в тому числі й школярів з особливими освітніми потребами, є ключовими елементами сучасної європейської моделі соціального устрою, яка виявляється привабливою для країн, що позбулися тоталітарних режимів, наразі й для України, з огляду на завдання та перспективи розв’язання назрілих педагогічних і соціальних проблем.

У передових країнах Західної Європи, починаючи з 70-х років ХХ ст. відбувалася перебудова спеціальної освіти. Зокрема, інтегроване та інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку визначено як основну форму здобуття освіти неповносправними. Починаючи з 1970-х рр., ведеться розробка та впровадження пакету нормативних актів, які сприяють розширенню освітніх можливостей інвалідів. У недавній історії освітньої політики США і Європи отримали свій розвиток кілька підходів: десегрегація шкіл, розширення доступу до освіти (widening participation), інтеграція, мейнстрімінг (mainstreaming), інклюзія (від англ. Inclusion - включення).

Мейнстрімінг відноситься до такої стратегії, коли учні з інвалідністю спілкуються з однолітками на святах, у різних дозвільних програмах, а якщо вони навіть і включені в класи масової школи, то, перш за все для того, щоб підвищити свої можливості соціальних контактів, але не для досягнення освітніх цілей. Інтеграція означає приведення у відповідність потреб дітей з психічними і фізичними порушеннями з системою освіти, що залишається в цілому незмінною: масові школи не пристосовані для дітей-інвалідів (причому учні з інвалідністю, відвідуючи масову школу, не обов'язково вчаться в тих же класах, що і всі інші діти).

Інклюзія - це найбільш сучасний термін, який тлумачиться наступним чином: це реформування шкіл та перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей.

У США з 1875 по 1914 роки вводилося обов'язкове шкільне навчання, у зв'язку з цим були сформовані класи для дітей, які вважалися розумово недорозвиненими, а також для тих, кого вважали «невиправними за їх поведінку», глухих або фізичних інвалідів. У цей же період Національна асоціація освіти створила Департамент спеціальної освіти. Розвивалися тести вимірювання інтелекту, прибували потоки іммігрантів, зростала кількість організованою робочої сили, розвивалися психологічні теорії. Усі ці фактори вплинули на шкільну систему, в якій складалися принципи вимірювання та визначення індивідуальних відмінностей і потенціалу.

У 60-70-ті роки лунають голоси критики проти школи, яка винна в невдачах учнів. У дослідженнях Джейн Мерсер підкреслювалося, що кожна соціальна система дає людині нові визначення, тому інвалідність є продуктом соціальних домовленостей. У 1962 році Рейнольд запропонував, а потім І. Дено удосконалив поняття каскаду сервісів. Цей каскад, або континуум, представляє модель для конструювання послуг по задоволенню потреб окремих учнів і ранжується від навчання при лікарні та домашнього навчання до спецшкіл, спецкласів і, нарешті, звичайних класів масової школи.

У законі 1977 року «Освіта для всіх дітей-інвалідів» наводиться перелік відповідних додаткових послуг, необхідних для допомоги дітям-інвалідам в отриманні спеціальної освіти»: транспорт, логопедія, аудіології, психологічні послуги, фізіотерапія, рекреація, окупаційна терапія, рання ідентифікація, медичні послуги, шкільний лікар або медсестра, шкільний соціальний працівник, психолог, послуги соціальної роботи для дітей і сім'ї, консультування та підготовка батьків.

У 1990-і роки в США приймається закон про освіту для всіх дітей з інвалідністю, з його принципом індивідуалізованого навчання, а також закон про освіту індивідів з інвалідністю .

М. Рейнольдс пише історію спеціальної освіти як поступового прогресу по включенню учнів з інвалідністю в систему масової школи - у відношенні розташування шкіл, принципів відбору. Цей дослідник стверджує, що поліпшення навчання в умовах масової школи призведе до зменшення числа дітей, що направляються в спецкласи та спецшколи, а також те, що багато в чому програми, що надаються для учнів з різними видами інвалідності не відрізняються від програм, за якими навчаються так звані діти в ситуації ризику. Крім того, він вважає, що сьогодні в американському суспільстві фіксується стабільне зростання інтересу до реструктуризації шкіл таким чином, щоб вони могли включати всіх учнів.

Таким чином, мова йде про інклюзію або включення поняття, що стосується принципу організації навчання, при якому всі учні вчаться спільно зі своїми однолітками в школі за місцем проживання.

Дослідження економічної ефективності інклюзивної освіти, проведені в 1980-1990-х рр., демонструють переваги інтегрованої освіти в термінах вигоди, користі, досягнень.

На сьогоднішній день у більшості західних країн склався визначений консенсус щодо важливості інтеграції дітей-інвалідів. Державні, муніципальні школи отримують бюджетне фінансування на дітей з особливими потребами, і, відповідно, зацікавлені в збільшенні кількості учнів, офіційно зареєстрованих як інваліди.

Характерно, що з розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить нове розуміння понять «інвалідність», «вади розвитку», «інтеграція» тощо. Нині усі вищезгадані терміни щодо дітей поступаються новому – «діти з особливими освітніми потребами», що однаковою мірою стосується як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенем порушень.