Сторінка
1

Лінгвостилістичні та комунікативно-ситуативні вправи на уроках української мови

Різномовна освіта в середній загальноосвітній школі сьогодні переживає етап реформування. Сучасне суспільство ставить перед навчальними закладами незалежної України завдання виховання нового покоління українських громадян, здатних плідно і творчо працювати в усіх галузях суспільного життя. Разом з тим зростають вимоги до мовної підготовки учнів, яким необхідно передусім розуміти, що вивчення рідної мови повинно сприяти формуванню світогляду, національного характеру, розкриттю творчих здібностей людини.

Одним із основних завдань навчання рідної мови є вироблення в учнів навичок вільного володіння всіма багатствами мови в різних ситуаціях спілкування. В оволодінні багатствами мови важливу роль відіграє засвоєння лексикології, фразеології, граматики, правопису та формування в учнів стилістичних умінь і навичок.

Досягнення цієї мети можливе за умови успішного поєднання відповідних знань, умінь і навичок з досвідом творчої діяльності, що можливе лише за наявності належним чином сформованих творчих умінь.

Цьому сприятиме реалізація функціонально-комунікативного підходу в ході вивчення мови, який спрямований на засвоєння мови як основного засобу спілкування, тобто передусім повинні бути сформовані вміння й навички практичного застосування вербальних засобів мови і мовлення у різноманітних ситуаціях спілкування.

Мова як основний засіб спілкування найкраще відображає поривання людей до своєрідності, неповторності, які найповніше проявляються у творчості — одній із найважливіших сторін духовного життя особистості. Творчість розглядають як діяльність людини, спрямовану на створення чогось нового, оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого творця, але і в історію науки, мистецтва. Творчості властива оригінальність, неповторність, індивідуальність, до яких, як уже зазначалося, прагне кожна особистість і які сприяють формуванню активної і духовно багатої мовної особистості.

Мета курсової роботи полягає в розкритті ефективної методики застосування лінгвостилістичних і комунікативно-ситуативних вправ на уроках української мови в 10-11 класах.

Ця мета конкретизується в таких завданнях:

Розглянути методичні рекомендації розвитку лінгвокомунікативної компетенції;

практично продемонструвати місце стилістичних засобів на уроках мови в старших класах;

визначити продуктивні форми, методи і прийоми опанування елементами практичної риторики;

обгрунтувати систему завдань і вправ, спрямовану на розвиток комунікативних умінь і навичок.

Мовленнєва діяльність в дослідженнях мовознавців та методистів

В українській методичні літературі проблема застосування ситуативно-комунікативних та лінгвостилістичних завдань не нова. Сучасних методистів цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що і свідчать дослідження лінгводидактів, зокрема — публікації останніх років у журналах «Українська мова і література в школі», «Дивослово», «Рідні джерела», «Початкова школа» тощо (О.Біляєв, М. Вашуленко, Л. Скуратівський, Л. Варзацька, Г. Шелехова, О. Хорошковська, Т. Коршун, О. Кучерук, Л. Шевцова та ін).

Як зазначає Євгенія Чак, «говорячи суржиком, уживаючи неточно окремі слова, не завжди уважні до слова мовці порушують народну традицію -тримати в чистоті й розвивати рідну мову».

Якщо мовленнєва дія не є складовою спілкування, то вона стає штучною, втрачає реальний життєвий смисл. Як підкреслює М.Л.Жинкін, головне ускладнення розвитку мовлення у тому і полягає, що « .ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення . Є тільки один спосіб звільнитися від цього недоліку. Треба, щоб в учня виникла потреба в комунікації»

Урахування суспільних функцій української мови зумовило переакцентацію мети вивчення її в середніх навчальних закладах, внесення істотних змін до відповідних програм, зокрема введення для старших класів курсу риторики, яка мала окреме місце в кращих вітчизняних школах ХVІ-ХVШ ст. Актуальність цього курсу пояснюється всезростаючою потребою суспільства в умінні вправно володіти словом.

Нова концепція риторики спирається на комунікативну функцію мови, методи переконання сьогодні розглядаються з урахуванням комунікативної ситуації, складовими якої є комунікативне завдання, адресант і адресат, умови спілкування (час, місце), тема висловлювання, способи і засоби мовленнєвого впливу.

З відродженням вітчизняної риторики постала проблема сучасної риторичної освіти. Важливого значення для її вирішення набувають дослідження історії риторики, у тому числі й вітчизняної (С. Абрамович, М. Чікарькова, С. Гурвич, І Чепіга); розробки спеціальних програм; навчальні посібники з риторики (Г.Сагач «Золотослів», В. Громовий «Мистецтво живого слова»); методичні статті про формування навичок ефективного спілкування, про досвід учителів української мови і літератури (М. Феллер, Н. Саранді).

Викликає інтерес комплексний посібник Г. Сагач «Золотослів». У ньому висвітлено науково-теоретичні відомості з риторики, порушуються актуальні проблеми риторичної педагогіки, вміщено хрестоматію — відповідні прислів'я, приказки, фрагменти праць відомих риторів, словник термінів красномовства. Розкриваючи питання вивчення риторики в школі нового типу, авторка аналізує досвід В. Сухомлинського щодо розвитку мовленнєво-мислительної діяльності учнів, подає експериментальну програму до шкільного курсу риторики для 1-11 класів, визначає основні форми і методи навчання, відповідні вміння і навички, які потрібно сформувати на кожному етапі (І етап — 1-3 класи, II етап — 4-6 класи, Ш етап — 7-8 класи, IV етап — 9-11 класи).

У посібнику В. Громового розкриваються різні проблеми риторики. Автор розповідає про роль мистецтва живого спілкування в житті людини, наводить цитати Цицерона, Ф. Прокоповича, М. Гоголя, А. Чехова, М. Твена та інших про мистецтво говорити, слухати, переконувати. Показовою є міні-хрестоматія для читання вголос, у якій уміщено уривки з відомих підручників ораторського мистецтва Корисними для практики вивчення риторики є конкретні поради, рекомендації («Говоріть для останнього ряду, тоді на першому вас точно почують», «Мовчіть, коли ви розгнівані»). У посібнику пропонуються окремі практичні завдання, різні ігри, які передбачають спілкування.

У статті М. Феллера «Що таке вправне (ефективне) спілкування. Навіщо і як учити спілкуватися» висвітлюються погляди автора на порушену проблему. На основі авторитетних джерел та власного досвіду автор розкриває роль уміння переконувати й розчулювати словом у житті людей, доводить важливість для кожного володіння мистецтвом спілкування і його теорією, на прикладі окремих текстів із Святого Письма розкриває особливості ефективного мовлення — діалогічного й монологічного.

Згадані публікації не вичерпують усіх питань вивчення мовленнєвої діяльності, проблема формування риторично освіченої особистості залишається недостатньо дослідженою, до того ж у шкільних підручниках з української мови відповідний матеріал поки що відсутній. Це спонукає до визначення підходу до розв'язання проблеми риторичної освіти.