Сторінка
1

Моніторинг професійної компетентності педагогічного колективу ВНЗ І-ІІ рівня

Якісна освіта розглядається сьогодні як один із індикаторів високої якості життя, інструмент соціальної і культурної злагоди і економічного зростання. Особлива роль в ній відводиться педагогу, через якого реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального і духовного потенціалу нації.

Напрям державної політики у сфері освіти визначені Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про вищу освіту», відповідними актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

У формуванні інтелектуального потенціалу України значне місце займають навчальні заклади нового типу – І – ІІ рівня акредитації. Основний напрям їх діяльності – пошук, навчання і виховання студентів, здатних самостійно вирішувати і ухвалювати рішення в динамічних нестандартних ситуаціях.

В Україні навчальний заклад І – ІІ рівня акредитації в системі підготовки кадрів став впроваджуватися в кінці 90-х років, а точніше, відповідно до ст. 30 Закону України «Про освіту» і Положення «Про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступневість освіти)», затверджений Ухвалою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998р. №65.

Стаття 6 Закону України «Про вищу освіту» вказує: «Структура вищої освіти включає освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні:

1. Освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

2. Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Ці рівні визначаються як за ступенем інтелектуальних якостей, так і за ступенем спеціальних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання завдань (робіт) відповідного рівня професійної діяльності (статті 29, 30 Закону України «Про освіту», а також про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)».

Участь України в загальноєвропейській інтеграції освітнього простору висуває на перший план питання якості кадрової, професійної підготовки, яка одночасно вирішується за рахунок структурно-організаційного і змістовного компонентів.

Здійснення повноцінних результативних змін в діяльності навчального закладу не можливе без високого рівня науково-методичного забезпечення і стабільно творчо працюючих педагогічних працівників. Тому питання підвищення їх кваліфікації, вдосконалення майстерності, впровадження у масову практику сучасних досягнень психологічно-педагогічної науки та передового досвіду залишається пріоритетним.

Система підвищення професіоналізму педагогічних працівників – це цільовий комплекс взаємопов’язаних і взаємозумовлених організаційно-змістовних компонентів. Вона передбачає безперервну післядипломну педагогічну освіту.

Методична робота – основний компонент цієї системи, так як здійснюється практично постійно і найбільше повно враховує запити та потреби педагогічних працівників, більш динамічно реагує на потреби педагогічної практики. Її зміст визначається як загальними цілями розбудови української національної школи, так і конкретними завданнями, які витікають з реального стану професійної діяльності педагогічних працівників. Отже, методична робота – це є сучасна функціонуюча система організаційного та науково-методичного забезпечення професійного розвитку педагогічних працівників у міжкурсовий період і є дієвим засобом управління навчально-виховним процесом.

Ефективність процесу підвищення професійної майстерності викладачів потребує підведення наукової бази до її організації. Оскільки науково-методична робота є цілісним, складним утворенням, то науковим підходом до її організації і здійснення буде системним.

Якісний рівень освіти забезпечується в світі за допомогою відповідних механізмів, що отримали назву моніторингу, який розуміється як система збирання, опрацювання та розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, що забезпечує безперервне відстеження її стану і прогноз розвитку.

Отже, моніторинг розглядається як ефективний засіб отримання інформації про функціонування освітньої системи та її компонентів. В умовах кардинальної модернізації національної освіти в Україні це є надзвичайно важливим, оскільки надає змогу вчасно усунути можливі прорахунки та розробити стратегію подальшого розвитку освіти.

Проблема застосування моніторингу в освітніх системах розглядається в наукових працях М. Берштадського, В. Приходько, Н. Тализіної, А. Сологуба, С. Подмазіна, О. Дахіна, О. Касьянова, З. Рябової, С. Шишова, О. Ляшенко, Е. Соф´янца, В. Гузєєва, Л. Куликової, І. Булах, Г. Єльнікової, В. Кальнея, О. Локшиної, Т. Лукіної, І. Маслікова, С. Шведова, та ін. Творчі знахідки вищезазначених авторів в основному присвячені теорії і практиці педагогічних моніторингових досліджень.

Поняття моніторинг неоднозначно сприймається освітянами. Цей факт змусив нас більш детально конкретизувати, систематизувати й уточнити поняття моніторинг згідно з його метою, завданням, принципами, функціями, особливостями розвитку та удосконалення моніторингових досліджень.

Проблема підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів розглядається в різних аспектах у працях Ю. Бабанського, С. Батищева, В. Бондаря, О. Владиславлєва, М. Гадецького, Ю. Гільбуха, В. Григораша, С. Гончаренка, М. Дробнохода, С. Єлконова, В. Лозової, О. Мармази, М. Скаткіна, Т. Хлебникової, Р. Черновол-Ткаченко та ін.

Науковці європейських країн (Eurydice, 2002) визначають поняття компетентності як «здатність застосовувати знання й уміння», що забезпечує їх активне застосування у нових ситуаціях. В останніх публікаціях ЮНЕСКО поняття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосовних у повсякденні (Rychen&Tiana, 2004). На конференції міжнародного рівня, що відбулась завдяки участі ЮНЕСКО, Міністерства освіти Норвегії (Департаменти технічної освіти та професійної підготовки) у 2004 році, дійшли згоди у трактуванні поняття компетентності як здатності ефективно й творчо застосовувати знання та вміння в міжособистісних відносинах – ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях.

Тому на сьогодні поняття компетентності – це поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей та від умінь застосування знань.

Дослідження багатьох авторів, таких як Т. Бабкіна, Р. Бернс, Н. Масюкова, В. Маслов, В. Семиченко, В. Стрельніков, Г. Федорова та ін., присвячені визначенню та створенню моделей професійної компетентності спеціалістів, зокрема учителів.

У наукових працях В. Єрасова, І. Сігова, Є. Смирнової розроблені основні підходи до конструювання моделей компетентності спеціалістів різних професій.

Своєрідною концептуальною основою професійної підготовки педагогів у вищій школі, формування їх професійної компетентності стали роботи Г. Балла, Є. Клімова; професійної компетентності педагога і педагогічної майстерності – О. Алексюка, І. Зязюна, В. Кузьміної, А. Маркової, В. Сластьоніна; педагогічного покликання – Л. Ахмедзянової; професійної культури педагога – І. Ісаєва та ін.