Сторінка
1
Що таке обдарованість? Рідкий індивідуальний дарунок або соціальна реальність? І як ставитися до обдарованих дітей? Чи вимагають вони спеціального вивчення, підходу й розвитку?
Обдарованість як і раніше залишається загадкою для більшості дітей, вчителів і багатьох батьків. Для широкої громадськості ж найбільш важливими проблемами є не стільки наукові підстави обдарованості, скільки насамперед їх реальні життєві прояви, способи виявлення, розвитку й соціальної реалізації. Турбота про обдарованих дітей сьогодні - це турбота про розвиток науки, культури й соціального життя завтра. Існує думка, що обдаровані діти не мають потреби в допомозі дорослих, в особливій увазі й керівництві. Однак в силу особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки й мислення, вони більше сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини й зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного відношення не тільки до себе, але й до навколишнього. Тому педагоги, що працюють із обдарованими дітьми, повинні бути досить терпимі до критики взагалі й особистої зокрема . Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе навколишніми. В результаті може здатися що така дитина відволікається, непосидюча, постійно на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як в усіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми й правила йдуть врозріз з їх інтересами й здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом. Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою не здійсненні в цей момент цілі, що призводить до емоційного розладу й дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять на щабель нижче їх у плані розвитку здібностей. Вже існують способи виявлення таких дітей, виробляються програми допомоги їм у реалізації своїх здібностей. Однак проблема діагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей на всіх етапах їхнього навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості й особистої відповідальності за творчу самореалізацію, проблема навчання та всебічного розвитку такиїх дітей існує.
Питаннями обдарованості дітей займалися закордонні й вітчизняні психологи. Відомі дослідження в області психології творчої обдарованості американців Дж.Гилфорда, П.Торренса, Ф.Баррона, К.Тейлора. На основі ідей психологів Дж.Кэррола й Б.Блума їх послідовниками була розроблена методика навчання обдарованих дітей. Вивченням особливо обдарованих дітей займався Ж.Брюно. ("Обдаровані діти: психолого-педагогічні дослідження й практика").
Проблеми обдарованості вивчали й вітчизняні психологи: Матюшкин А.М. у роботі "Концепція творчої обдарованості" й ін., Шумакова Н.Б. у ряді своїх робіт, Чистякова Г.Д. у статті "Творча обдарованість у розвитку пізнавальних структур", Юркевич В.С. в "Проблемах діагнозу й прогнозу обдарованості в роботі практичного психолога". Величезну роботу, як теоретик зроби В.А. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо цінна його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структуризував це психологічне явище.
Об’єктом даної роботи є обдарованість дітей.
Предметом є психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми.
Мета даної роботи розкрити суть психолого-педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми, що сприятиме їх всебічному розвитку, вивчити прояв обдарованості у дітей і розглянути особливості навчально-виховної взаємодії з ними.
Завдання :
- зробити теоретичний аналіз проблеми обдарованості;
- розкрити в повному обсязі поняття обдарованості ;
- розкрити сутність психолого-педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми;
- розробити рекомендації психологам , викладачам, батькам щодо роботи з даною категорією дітей.
З історії дослідження проблем обдарованості
Група молодих учених - Дж. Гилфорд, П. Торренс , Ф. Баррон , К. Тейлор й ін. - здійснила ряд досліджень , які окреслили нові границі в психології творчої обдарованості й сприяли об'єднанню теоретичних досліджень по психології індивідуальних розходжень і практичних робіт для побудови нових навчальних програм в області диференційованого навчання .
До початку 70-х рр. психологія індивідуальних розходжень стає практичною наукою . Дослідження стрімко переміщуються у галузь освіти . Наприкінці 70-х - початку 80-х розвивається вже зовсім нова, прикладна область психології - психологія талановитих , але не встигаючих у навчанні дітей , у якій вивчаються причини затримок у розвитку талантів у дитячі роки й методи надання психологічної допомоги .
Роботи Дж.Гилфорда показали , що до кінця школи багато обдарованих дітей проходять через важкі стани депресії , томущо змушені маскувати від однолітків і дорослих свою обдарованість. Обдаровані діти випробовують у школі "дискримінацію" через відсутність диференційованого навчання , через орієнтацію школи на середнього учня , через зайву уніфікацію програм.
На початку 80-х був здійснений великий міжнародний проект по розвитку можливостей високо обдарованих дітей прогнозувати майбутнє, програвати ситуації ризику й можливі виходи з таких ситуацій .
Подальший розвиток досліджень і діагностики обдарованості ґрунтувалися на інтегрованому уявленні про пізнавальні процеси і їх розвиток. Когнітивні методики діагностики й методики інтелектуального розвитку стали предметом спеціального теоретичного й експериментального аналізу в 20-і й початку 30-х рр. у нашій країні. Особливе значення надавалося розробці й реалізації методів діагностики. Найбільшу популярність придбала система діагностики інтелектуального потенціалу дітей , розроблена А.Бине. Йому вдалося втілити принцип розвитку в дуже простій і зрозумілій характеристиці - величині інтелектуального потенціалу. Ця величина одержала надалі назву інтелектуального коефіцієнта (ІQ) .
Історія розвитку досліджень і практики навчання обдарованих дітей у нашій країні пройшла ряд етапів, що відповідали соціальним потребам суспільства й рівню розвитку психологічної науки. На основі діагностики пізнавальних процесів й оцінки їх рівня вже на початку сторіччя були початі спроби оцінити рівні обдарованості . Проблема обдарованості в радянських дослідженнях розроблялася як психологія здібностей, що найбільше повно й чітко було відбито в роботі Б.М.Теплова "Здібності й обдарованість».
Аналіз закордонного й вітчизняного досвіду показує, наскільки в кожній країні необхідна радикальна перебудова системи навчання, яка б дозволила обдарованій дитині вільно проявляти свої особливості, розвиватися в силу свого дарування як унікальній особистості .
Обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається впродовж життя й визначає можливість досягнення людиною більш високих (надзвичайних, неабияких) результатів в одному або кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.
Обдарованість утворює єдину інтегративну структуру, яка виявляється на всіх етапах індивідуального розвитку і складається з певних структурних компонентів. До них належать: