Сторінка
1
Методика формування елементарних математичних уявлень в системі педагогічних наук призвана надати допомогу в підготовці дітей дошкільного віку до сприйняття та засвоєння математики – одного з найважливіших навчальних предметів в школі, сприяти вихованню різностороннього розвитку особистості.
Виділившись з дошкільної педагогіки, методика формування елементарних математичних уявлень стала самостійною науковою та навчальною областю. Предметом її дослідження являється вивчення основних закономірностей процесу формування елементарних математичних уявлень у дошкільників в умовах суспільного виховання.
Коло завдань,що вирішуються методикою,досить обширні і одним з головних являється навчальне обґрунтування програмних вимог до рівня розвитку кількісних,просторових, часових та інших уявлень дітей в кожній віковій групі.
З матеріалістичних позицій час як форма існування матерії виражає відповідні відношення всіх матеріальних явищ у нескінченному розвитку світу:відношення у процесі розвитку,відношення послідовності стадій розвитку і змін. Розгорнення реальних явищ завжди має часові характеристики : тривалість,порядок слідування,швидкість перебігу,частоту повторень і ритм. Характерними особливостями часу є його плинність,неперервність і необоротність. Це виявляється тому, що завжди у русі має бути тільки один напрямок – вперед,від минулого до майбутнього; час неможливо затримати, повернути, «показати». І.М. Сєченов зазначав, що спеціальних аналізаторів для відображення тривалості,послідовності, швидкості перебігу явищ об’єктивної дійсності у людини не має. Будь – який аналізатор, який відображає і їхні часові особливості. Дослідження учнів Павлова дають змогу зробити висновок, що «відлік часу» є однією з найважливіших функцій організму, і що діти, як і дорослі,здатні до тонкої диференціації часових інтервалів,що відчуття тривалості властиве як дорослому,так і дитині. Воно разом з усвідомленням часової послідовності явищ, нагромаджуючись в зростаючому досвіді,поступово виробляє в дитині інтуїцію часу.
Основою сприйняття часу являється система перцептивних дій, формуючих образ. В сприйнятті часу беруть участь три перцептивні дії: оцінка, відмірювання та відтворення часового інтервалу. При оцінці людина словесно визначає продемонстрований їй матеріал (наприклад, одна хвилина). При вимірювання сам оцінює названий їй інтервал. При відтворенні повторює продемонстрований їй інтервал.
Завдання:
Вчити теоретичні засади формування у дітей дошкільного віку уявлень про час.
Проаналізувати рівень сформованості знань дітей дошкільного віку про час.
Запропонувати ефективні форми роботи по ознайомленню дітей з формою предметів.
Експериментально перевірити ефективність запропонованої системи роботи.
Мета дослідження:
Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвивальну методику формування часових уявлень у дітей дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор в різних видах діяльності дошкільників у межах розробленої логіко – структурної моделі.
Особливості сприймання часу дітьми дошкільного віку
Дитині значно важче дається сприймання часу, ніж сприймання простору. Адже час не має наочної форми, з ним не можна виконувати дії (будь-які дії відбуваються у часі, а не з часом), він плинний, незворотний, сприймання його залежить від суб'єктивних станів, має особистісний характер.
Сприймання часу - відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.
У дитини ознайомлення з часом починається із засвоєнням вироблених людством позначень і мір часу. Усвідомити їх нелегко, оскільки вони мають умовно-відносний характер. Відрізки часу, позначені словами "сьогодні", "завтра", "тепер", безперервно змінюються: те, що напередодні називалося "завтра", стає "сьогодні", а наступного дня - "вчора". Один і той самий проміжок часу сприймається по-різному залежно від змісту і характеру діяльності дитини, її стану на той момент: якщо вона, наприклад, очікує привабливу подію, здається, що час іде надто повільно. Тому діти довго не розуміють логіки часових відношень, упродовж дошкільного віку не сприймають тривалі часові періоди їм недоступне розуміння таких категорій, як "рік", "століття", "епоха" тощо.
У ранньому і молодшому дошкільному віці дитина ще не орієнтується у часі. Формування часових уявлень починається пізніше і має свою специфіку. Так, невеликі відрізки часу діти вчаться визначати на основі своєї діяльності, зважаючи на те, що за певний час можна зробити, який результат отримати. Корисні при цьому ознайомлення дітей з певними проміжками часу і відповідними комбінуваннями. Однак без відповідного навчання навіть 6-7-річні діти не мають уявлень про тривалість невеликих відрізків часу. Вони чують слово "хвилина", але не уявляють, скільки вона триває. Одні вважають, що за хвилину можна пообідати, інші - погратися, треті - сходити в магазин. Засвоюючи уявлення про час доби, діти насамперед орієнтуються на власні дії - вранці вмиваються, снідають; удень - граються, займаються, обідають; увечері лягають спати; уночі сплять. Найлегше вони визначають ніч і ранок, дещо важче - вечір і день. Діти середнього і старшого дошкільного віку частіше спираються на суттєві ознаки у визначенні часу (ранок - "світло, коли сонечко встає" тощо).
Засвоєння уявлення про пори року відбувається у процесі ознайомлення із сезонними явищами природи. По-різному діти засвоюють назву днів тижня. Старші дошкільники, які відвідують дошкільний заклад, найчастіше називають суботу, неділю і понеділок через їхню емоційну насиченість, особливу значущість (суботу і неділю проводять разом з батьками; понеділок - знову йти у дошкільний заклад).
Навіть старші дошкільники часто зазнають труднощів у диференціюванні, виокремленні різноманітних часових інтервалів. Так, до переліку "дні тижня" вони можуть включити слова "субота, неділя, завтра, учора" або "неділя, понеділок, травень, новий рік". Особливо важко дається їм засвоєння уявлень про суть понять "вчора", "сьогодні", "завтра" тощо. Позитивні зміни щодо цього відбуваються у другій половині дошкільного періоду: діти засвоюють часові позначення, починають правильно їх вживати, беручи за точку відліку уявлення про сьогоднішній день. Однак уявлення про історичні періоди, послідовність подій у часі, тривалість життя людей, існування речей тощо ще не сформовані, оскільки вони не мають для розуміння цих уявлень певних еталонів, не можуть спертися на власний досвід.
Наочний характер психічних процесів зумовлює специфічні особливості сприймання часу. Наприклад, дошкільник шукає матеріального виразника часу (годинник), упевнений, що якщо стрілки перевести, час зміниться (швидше настане завтра), не усвідомлює, що час не залежить від бажання людей (не розуміє об'єктивності часу). Тому провідна роль у розвитку сприймання часу належить дорослому, який виокремлює часові відрізки, встановлює їх зв'язок із діяльністю малюка, позначає їх словом, включає у різноманітні життєві ситуації.