Сторінка
1
Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. Творчість вивчається різними науками. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття "творчості". Творчість розглядається як "процес", "діяльність", "конструктивний принцип пізнання". Відомості про протікання творчого процесу достатньо суперечливі. Одні учені вважають, що процес творчості протікає за строго певними законами - логічний варіант; інші вважають, що творчий процес не доступний для пізнання, непередбачуваний і некерований - інтуїтивний варіант. На наш погляд в творчому процесі обов'язково присутні підсвідомі процеси. І поки не будуть відкриті всі таємниці підсвідомості, не будуть відкриті і всі закони творчості.
Здатність до творчого мислення ознака людини обдарованої і талановитої, здібної створити щось власне, щось нове, побачити те, що не побачив ніхто інший. Але ж чи багато серед нас людей насправді талановитих? Як стверджують дослідники, лише 2% людей надзвичайно й 15-20% людей помірно талановиті від народження, завдяки спадковості. А талант, як відомо, є основою творчого мислення. Проте зачатки творчої сили є майже в усіх, потрібно лише створити сприятливі умови для їхнього розвитку.
Мислення – це опосередковане та узагальнене сприйняття людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відносинах. Мислення починає свій розвиток в процесі взаємодії дитини з усім, що її оточує. Розвиток мислення створює внутрішні умови для засвоєння знань та навичок, виховання розумових та творчих здібностей. Деякі дослідники навіть доводять, що не можна розмежовувати поняття мислення й мислення творче. Бо сам процес мислення однієї людини настільки своєрідний загадковий, відмінний від мислення іншої людини, що завжди є актом творчим, не зважаючи на його результати та наслідки. Інші спеціалісти в цій галузі вважають, що обов’язковими ознаками творчого мислення є оригінальні висновки, нестандартні відповіді, швидкість та доцільність дій, здатність висунути нові ідеї та гіпотези, здатність до спілкування, усвідомлення свого мислення, ефективність використання колишнього досвіду, критичне ставлення, самостійність мислення, стійкість та глибина знань, вміння абстрагуватися та встановлювати нові зв’язки та співвідношення між об’єктами. На сучасному етапі проблема розвитку творчого мислення набуває особливого значення. Україні потрібні інтелектуально розвинені, творчо обдаровані особистості. Реалізувати цей аспект навчання студентів можна лише за умови їхньої активної розумової діяльності у процесі здобуття знань та формувань практичних умінь та навичок.
Об’єкт дослідження. − мислення як психічний процес.
Предмет дослідження. − шляхи та проблеми розвитку творчого мислення.
Мета дослідження. − вивчення шляхів та проблем розвитку творчого мислення.
Завдання дослідження.
1. Дослідити мислення, його визначення і особливості.
2. Розглянути шляхи та проблеми розвитку творчого мислення.
3. Провести емпіричне дослідження проблеми розвитку творчого мислення.
4. Виявити шляхи вдосконалення та розвитку творчого мислення.
Гіпотеза. Уява значною мірою взаємопов’язана з творчим мисленням людини.
Методи та методики. В роботі використовувались такі методи як порівняння й тестування. Для проведення емпіричного дослідження використовувались такі методики:
1. Дослідження продуктивності уяви.
2. Дослідження індивидуальних стилей мислення.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (теоретичного та емпіричного), висновку та списку використаних джерел. Теоретичний розділ складається з трьох підрозділів (1.1, 1.2, 1.3). Емпіричний розділ складається з двох підрозділів (2.1, 2.2).
Мислення, його визначення і особливості
Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.
Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:
Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.
Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей. Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше її мислення. Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання. Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.
Види і типи мислення
У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).
Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній діяльності людині.
Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій).
Дискурсивне— це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення., тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.
Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення, миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід; передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми; згадування, раптова здогадка; здатність швидко розглянути суть питання; здатність до синтезу знання; загальний погляд або узагальнене сприйняття; інсайт, або відкриття; підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.
Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка "досягає" істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.