Сторінка
1

Формування позитивного ставлення до здорового способу життя у молодших школярів на уроках природознавства

На сучасному етапі розвитку суспільства одним з найактуальніших завдань постає вирішення проблеми збереження фізичного здоров’я нації, яке помітно погіршилось за останні роки. Тут діє безліч факторів: наслідки Чорнобильської катастрофи, несприятливий стан екологічного середовища у більшості регіонів України, значне зниження матеріального добробуту населення тощо. Водночас помітним є зниження позитивного ставлення населення, і в першу чергу молоді, до фізичної культури та спорту. Замість рухової активності все більш популярними стають комп’ютерні ігри, перегляд телепередач, відбувається інтенсифікація навчального процесу, у той же час знижуються можливості молоді щодо систематичних занять фізичними вправами через широко доступні раніше спортивні секції, гуртки, клуби вихідного дня, туризму тощо. Тому особливо актуальним є питання формування у молодших школярів позитивного ставлення до здорового способу життя.

Фізична культура є невід’ємною складовою загальної професійної культури особистості сучасного фахівця, яка забезпечує фундамент його фізичного, духовного добробуту й успіхи у виробничій діяльності. Вона є якісною, динамічною характеристикою рівня розвитку і реалізації можливостей особистості, що забезпечує біологічний потенціал її життєдіяльності, необхідний для гармонійного розвитку, вияву соціальної активності, творчої праці. Все це обумовлює соціальне замовлення на оволодіння особистою фізичною культурою на всіх етапах формування фахівця. У вимогах Державного стандарту освітньої галузі щодо рівня підготовленості осіб, які отримали повну вищу освіту, у переліку знань і умінь з фізичної культури виписано, що вони повинні: розуміти роль фізичної культури у розвитку людини; знати основи фізичної культури і здорового способу життя; володіти системою практичних умінь і навичок, що забезпечують збереження та зміцнення здоров’я, розвиток й вдосконалення психофізичних здібностей і якостей, самовизначення у фізичній культурі; набути досвіду використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних цілей.

Значна частина дослідників, такі як В.К.Бальсевич, С.М.Бубка, М.Я.Віленський, Л.В.Волков, А.Д.Дубогай, Г.А.Лещенко, В.Ф.Новосельский, М.О.Носко, О.І.Смакула, Є.В.Столітенко, Н.С.Солопчук, Н.М.Хоменко, О.Г.Шалар, Б.М.Шиян та інші, наголошують на важливості формування у молодших школярів ціннісних орієнтацій, інтересів, мотиваційно-потребної сфери до занять фізичними вправами. Зокрема, вказується на необхідність подальших пошуків ефективних шляхів формування у молоді позитивного ставлення до занять фізичною культурою.

Взаємозв’язок здорового способу життя та процесу соціалізації особистості

Життєвий шлях людини, а молодої людини особливо, пролягає через вибір певного способу життя та діяльності. Формування способу життя зумовлене конкретними соціальними умовами. При відносно однаковому рівні потреб у суспільстві, кожна особистість характеризується своїм індивідуальним способом їх втілення, тому поведінка людей різна і залежить від багатьох факторів. Свідомий (і несвідомий) вибір способу життєдіяльності пролягає через процес соціалізації особистості індивіда. Ці дві категорії взаємопов’язані: здоровий спосіб життєдіяльності є передумовою та гарантом соціалізованого входження молодої людини в реалії нашого світу.

Соціалізація особистості охоплює всі сфери її життєдіяльності, впливає на вибір способу життя і цей вплив носить двосторонній характер, тобто обраний спосіб (стиль) життя впливає на подальше формування соціально-активної особистості. У даній роботі становлення соціальної особистості, формування засад саме здорового способу життя розглядається крізь призму соціалізації людини.

Міжнародний словник педагогічних термінів дає таке типове визначення процесу соціалізації особистості: “Соціалізація – процес освоєння ролей та очікуваної поведінки в стосунках з сім`єю та суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми”. Російський вчений А. Мудрик виділяє три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. До природно-культурних завдань соціалізації людини можна віднести досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто:

- людині потрібно досягнути певного рівня пізнання тілесного ідеалу, що притаманний тій культурі, в якій вона живе;

- засвоїти елементи етикету, символіки, пов’язаних з тілом та статеворольовою поведінкою;

- розвинути та реалізовувати фізичні та сексуальні задатки;

- вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.

Як бачимо, природно-культурні завдання відображають характер фізичного здоров’я.

Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо. Можна простежити за проявом взаємозв’язку із чинниками духовного (морального) здоров’я.

Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення (відповідно чинники психічного та соціального здоров’я). Вирішення всіх цих завдань є об’єктивною необхідністю для розвитку кожної людини.

Наявні сьогодні, та необхідні фактори впливу на формування способу життя особистості можна об’єднати у чотири великі групи: мега-, макро-, мезо-, мікрофактори. Мегафактори – космос, планета, світ, що тією чи іншою мірою впливають на соціалізацію всіх жителів Землі. Макрофактори – країна, етнос, суспільство, держава, які визначають напрями соціалізації людей, які живуть у певних країнах, за умови залучення у цей процес і використання населенням засобів масової інформації. Мезофактори – умови соціалізації великих груп людей, які розмежовуються за типом місцевості та поселення, де вони проживають (регіон, село, місто), за належністю до тих чи інших субкультурЦе сім’я, групи ровесників, навчально-виховні організації, громадські, державні, релігійні організації, мікросоціум.

Сучасні теорія і практика формування здорового способу життя, прийняті в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров’я на загальнопланетарний рівень, розрізняють шість рівнів здоров’я світової спільноти, структурованих за кількісною ознакою – від окремого індивіда до людства в цілому.

Перший рівень –індивідуальний, тобто здоров’я окремої людини.

Другий рівень визначається як рівень здоров’япевної групи людей. Мається на увазі найближче, відносно постійне оточення людини – її сім’я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона постійно спілкується.

Третій рівень - рівень організації. Адже переважна більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові та соціальні інституції тощо) і тим самим впливає на здоров’я працівників (як і в зворотному напрямі організація впливає на здоров’я окремої людини).