Сторінка
3

Шляхи та проблеми розвитку творчого мислення

Погляди вітчизняних психологів на проблему творчого мислення.

Одним з найбільших дослідників творчого мислення є Я.А. Пономарьов. В своїх працях він підкреслює принципову відмінність людського мислення від „мислення” машинного, тобто суб’єктивними вторинними моделями дійсності. Згідно його концепції первинних і вторинних об’єктних і суб’єктних моделей дійсності, які представляють собою різні структурні рівні взаємодії суб’єкта і об’єкта, для розв’язання творчих завдань. В першу чергу потрібна „здатність діяти в умі, яка відсутня у тварин.

Відмінні особливості творчої людини

Здатністю до творчого мислення в якійсь мірі володіє кожен. В дитинстві коли переважає образне мислення ця здатність часто проявляється в малюках, ліпленнях, в підлітковому віці багато хто пише вірші, а в зрілому вона, як правило, допомагає вирішувати прикладні завдання різного рівня. Але не кожну людину ми можемо назвати творчою. Творчою, як правило, називають людину, яка зробила наукове відкриття, геніальний винахід або витвір мистецтва, тобто та, яка зробила акт, який був високо оцінений більшістю, а також людину неординарну в своєму сприйнятті дійсності і реакції на неї. Під це визначення попадають люди з психічними відхиленнями. Але наявність духовної хвороби не виключає можливість виявлення високих творчих здібностей, що підтверджується прикладами Наполеона, Гоголя та інших. Довгий час здатність до інтелектуальної творчості досліджувались так, як показував здоровий глузд: чим вищий рівень розумових здібностей, тим більша творча віддача людини.

Основоположником творчої індивідуальності є Ф. Гальтон, який разом з Ч. Пірсоном заклав основи психометрії і психодіагностики. А вперше застосували психометричний метод для дослідження креативності Дж. Гілфорд і Е.П. Торренс. Вони провели ряд дослідів взаємозв’язку інтелекту і креативності з застосуванням тестів, де під креативністю розумілась перш за все здатність до дивергентного мислення. Вони зробили висновок, що більш високий рівень інтелекту має велику вірогідність того, що у досліджуваного будуть високі показники по тестам креативності.

Дж. Гілфорд виділив 4 основні якості креативності людини: оригінальність, нетривіальність, нестандартність викладених ідей і думок; здатність бачити об’єкт під новим кутом бачення, розширити використання; здатність змінити сприйняття об’єкта так щоб виділити основні сторони; здатність використовувати різні ідеї в непередбачуваній ситуації.

По Стенбергу творча людина повинна мати наступні індивідуальні якості: здатність йти на розумний ризик; готовність переборювати труднощі; толерантність до непередбачуваності; готовність протистояти думці оточуючих.

А. Олах вказує на наступні людські якості, які притаманні творчим людям: незалежність – індивідуальні стандарти головніші за стандарти групи;

відкритість розуму – готовність повірити своїм і чужим фантазіям; висока толерантність до невизначених і невирішених ситуацій; розвинене естетичне відчуття, прагнення до краси.

Окремі дослідники відводили головні ролі таким особливостям творчої індивідуальності, як терпіння і працездатність. Однак, найбільш вдале коротке формулювання самої істотної особливості творчої індивідуальності приведена В.Н. Дружиніним, який говорив, що у творчих людей нерідко дивним способом з’єднується зрілість мислення, глибокі знання, різні вміння, навики і своєрідні дитячі якості в поглядах на навколишню дійсність, в поведінці і вчинках.

Методи стимулювання проявлення творчих здібностей

Основні показники творчих здібностей

Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

Швидкість думки – кількість ідей, яка виникає за одиницю часу.

Гнучкість думки – здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу.

Оригінальність – здатність до генерацій ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, до парадоксальних, несподіваних рішень.

Допитливість – здатність дивуватися; відкритість та інтерес до усього нового.

Сміливість – здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.

Проблема навчання й виховання юних талантів викликає гострий інтерес у всьому світі. Починаючи з 1975 року, з інтервалом приблизно в 2 роки проводяться міжнародні конференції. Незважаючи на досить інтенсивні спроби напрацювати єдині теоретичні позиції з даної проблеми та забезпечить координацію зусиль щодо її практичного вирішення, серед спеціалістів спостерігається розбіжність у думках, але все ж таки більшість учених вважають за необхідне спеціально навчати дітей. Та постає нове запитання: яку форму навчання краще обрати? У спеціалістів є різні підходи щодо цього: наприклад, створення спеціальних навчальних закладів, прискорене та збагачене навчання обдарованих дітей, розподіл за потоками, сетами, бендами, поглиблене вивчення окремих предметів, відокремлення обдарованих.

Напрямок створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей має своїх прихильників, особливо у бідних країнах: щоб запобігти моральному та інтелектуальному занепаду суспільства, треба рятувати хоча б най здібніших та найобдарованіших дітей – так аргументують вони своє рішення. Супротивники цієї форми насамперед називають соціальні й психологічні проблеми, оскільки навчання обдарованих в ізоляції від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального соціального та емоційного розвитку.

Дітей із специфічними здібностями (музичними, образотворчими) в світі вважають за доцільне навчати в спеціальних закладах. Прихильників прискореного навчання не дуже багато. Хоча обдаровані діти швидше засвоюють матеріал, ніж їхні ровесники із середніми здібностями, але занадто ранній початок навчання або „перестрибування” через класи швидко призводить до появи нових проблем, тому що інтелектуальна перевага обдарованих не обов’язково супроводжується психічною зрілістю.

У багатьох європейських країнах поширений розподіл учнів за потоками, тобто дітей розподіляють на більш-менш однорідні групи. Зарубіжні спеціалісти підкреслюють переваги такого підходу до навчання: зменшується несправедливість, пов’язана з конкурсом дітей, оскільки темп навчання співвідноситься з рівнем здібностей групи; з’являється можливість надавати допомогу відстаючим без шкоди для інших. Проте часом ці групи знову стають неоднорідними. І постає проблема внутрішньої диференціації. У британській школі поширені й інші різновиди розподілу учнів за здібностями. Це бенди і сети. В сетах навчання проходить таким чином: у школі складається розклад, який дає змогу учням вивчати один предмет у одній групі, що працює з однією швидкістю, а інший – в іншій, уже з іншою швидкістю. У сети об’єднуються учні відповідно до здібностей щодо одного й того самого предмета. Нині це найтиповіша форма організації навчання, особливо у старших класах. Сети, дають можливість задовольнити інтереси учнів, сприяють повнішому використанню їхніх здібностей, створюють сприятливий психологічний клімат.