Сторінка
4

Шляхи та проблеми розвитку творчого мислення

В інших країнах найбільш вдалими вважають створення диференційованої шкільної системи, яка здатна адекватно й автономно реагувати на різноманітні прояви нерівності в задатках, здібностях, обдарованості. Йдеться про збагачене навчання, яке застосовується в роботі з класами, де навчаються діти з різними здібностями. Саме цю форму, що набула поширення з 70-х років, більшість західних учених вважають найприйнятнішою для навчання обдарованих дітей. Але для цього потрібні певні умови. Насамперед навчальна програма має бути достатньо гнучкою. На жаль, у багатьох європейських країнах програми надто жорсткі як щодо змісту, так і щодо методів його викладання. Крім того, робота з обдарованими дітьми у класах з різними здібностями передбачає внутрішню диференціацію, точніше, індивідуалізацію.

Звісно, працювати у такому класі дуже важко. Це вимагає від учителя вміння будувати навчання відповідно до наслідків діагностичного обстеження дитини, уміння модифікувати навчальні програми, стимулювати когнітивні здібності учнів, консультувати учнів, вимагає гнучкості, інтуїтивного розуміння потреб дітей, прекрасного знання предметів. Ось чому, незважаючи на те, що вчені надають перевагу класам, у яких навчаються діти з різними здібностями, на практиці така форма навчання запроваджується з великими труднощами.

Але вихід з проблеми повинен бути, і вчені не припиняють пошук нових, більш ефективних шляхів. Так, американський вчений і шкільний вчитель зі стажем роботи 20 років Сюзанна Вайнбреннер займалась цією проблемою довгий час. Нині вона консультант з проблеми виявлення обдарованих, автор ряду книг, присвячених цим дітям і роботі з ними. У своїй книзі „Навчання обдарованих дітей у звичайному класі” вона пропонує вчителям різні методи та технології навчання обдарованих у класах зі змішаними здібностями. Відомо, що обдаровані діти досить часто вивчають програмовий матеріал самостійно, що й становить причину втрати інтересу працювати на уроках. А використовуючи певні методи навчання, Сюзанна Вайнбреннер гарантує, що:

• робота обдарованих дітей на уроці буде краще вмотивована;

• діти працюватимуть продуктивніше і матимуть більше позитивних

почуттів щодо відвідування школи;

• батьки обдарованих дітей будуть задоволені тим, що відбувається в

звичайному класі;

• вчитель обдарованих дітей також задоволений їхнім ставленням до навчання та високими результатами, досягнутими спільними зусиллями.

Здатність до творчого мислення формується та розвивається протягом усього життя людини, але найефективніше та найбурхливіше проходить цей розвиток у дитячому віці. При цьому визначну роль може відігравати школа. Саме в школі формується особистість, мала дитина перетворюється на самостійну та дорослу людину, якій потрібно знайти себе, визначити своє місце в світі, що неможливо без творчого мислення.

А.М. Матюшкін писав, що виховувати творче мислення в процесі навчання означає забезпечити можливість творчого засвоєння знань у складних, проблемних ситуаціях, які характеризуються розкриттям все більш загальних закономірностей і більшими можливостями переходу від вже засвоєних до нових знань. Розвинути, виховати в дітей творче мислення – завдання кожного педагога, при цьому особливо вражаючим є досвід педагогів-новаторів. Вони, впроваджуючи нові, нестандартні методи навчання, роблять неймовірне – прищеплюють дітям жадобу знань, насаджують в них зернята творчості, а в результаті отримують розумних, талановитих учнів, які люблять навчатися, прагнуть нових знань, здібні до творчого мислення, творчої діяльності.

Молодший шкільний вік – важливий етап виховання творчого мислення дитини. Але у пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. І тут особливу увагу потрібно звернути на такі моменти:

1.Організувати спостереження. Молодші школярі “дивляться”, але “не бачать”. Потрібно акцентувати увагу дітей на суттєвому, новому, тому, що робить роботу оригінальною.

2.Стимулювати творчу уяву. Діти 6-9 років яскраво сприймають світ, для них характерна особлива емоційність уяви. Потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, допомогти віднайти зв’язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення.

3.Розвинути потребу творчості. Створити атмосферу престижності творчого процесу. Варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність та спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо.

4.Підтримувати позитивні емоції. Відомо, що діти молодшого шкільного віку сильно цінують думку дорослих, радіють власним і чужим успіхам. Тому завдання педагога – дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці.

5.Виховувати вольові риси характеру. У творчому процесі, а зокрема у творчому мисленні, важливу роль відіграють такі вольові риси характеру як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. За словами відомого педагога А.С. Макаренко: “відмова від ризику означає відмову від творчості”. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру можуть бути різноманітні ігри.

6.Будь-який вид діяльності повинен містити елементи творчості. Для того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася лише в пасивному стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун, котрий буде активізувати творчість. Таким двигуном можуть стати гуртки, конкурси, олімпіади, змагання тощо.

Найефективнішим способом навчити дитину мислити творчо є гра, і особливо гра розвиваюча. Дослідження психологів показують, що продуктивному творчому мисленню сприяє оволодіння спеціальними способами. До таких способів належать: виділення протилежних властивостей, пошук аналогій, асоціювання понять, ставлення запитань, комбінування. Ставлення дітей до такого курсу є надзвичайно позитивним. Діти з задоволенням і азартом працюють над логічними задачами, вправляються в розвитку уваги, пам’яті, творчості, уяви. Цей азарт переносять в сім’ї, залучаючи до інтелектуальної праці батьків. Зовсім іншими очима діти дивляться на вчителя, що разом з ними розв’язує цікаві завдання. Вчитель для них стає другом, порадником. Атмосфера довір’я і співпраці переноситься на уроки інших предметів. Успішну виконання дітьми завдань коректує оцінку вчителем учня. Віра вчителя в можливості своїх учнів, їх розумовий потенціал допомагає самим учням переборювати труднощі в навчанні, покращує стосунки учня і педагога.

Гра – це “чарівна паличка”, з допомогою якої можна навчити дитину читати, писати, і, головне, мислити, винаходити, доводити. Важливо, щоб гра захоплювала і була доступною, щоб у ній був елемент змагання, якщо не з кимось, то, принаймні, з самим собою. Інтерес до гри, до розв’язування задач, що вимагають активного мислення, з’являється не завжди і не у всіх дітей зразу, і тому пропонувати такі ігри треба поступово, не здійснюючи тиск на дітей. Грою можливо захопити, змусити гратися не можливо.