Сторінка
6

Моніторинг професійної компетентності педагогічного колективу ВНЗ І-ІІ рівня

Отже, розуміння компетентності як синтезу знань, діяльності та особистісних якостей надає можливість охарактеризувати її структуру та провести паралелі з сучасною педагогічною практикою.

Огляд історико-педагогічної та сучасної літератури свідчить, що проблема підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів розглядалась в різних аспектах у працях В. Адольфа, Ш. Амонашвілі, І. Ареф'єва, В. Бондаря, С. Висоцької, М. Коломійця, Н. Кузьміної, В. Лозової, А. Маркової, А. Орлова, В. Пилипівського, В. Синенка, М. Чошанова, О. Шияна та інших науковців.

У сучасній науково-педагогічній літературі відсутнє як єдине визначення самої дефініції «професійна компетентність», так і єдине розуміння, тлумачення її змісту. Достатньо сказати, що самі «ключові компетентності», які формують цілісний образ «компетентної людини», дослідники нараховують від 3 до 140. Компетентностей може бути значно більше. Вони можуть певним чином групуватися, систематизуватися, структуруватися. Джерела інформації, присвячені даній проблемі, показують, що можна виділити кілька структурних елементів поняття «професійна компетентність».

Основу компетентності фахівця, на думку сучасних науковців О. Бодальова, В. Жукова, Л. Лаптєва, В. Сластьоніна та інших, складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку. Професійна компетентність – це професійна підготовка і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра й основний критерій його відповідності вимогам професійної діяльності. Професійна компетентність особистості є складним системним утворенням, основними елементами якої є:

- підсистема професійних знань як логічна системна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості;

- підсистема професійних умінь як психічних утворень, що полягають у засвоєнні людиною способів і технік професійної діяльності;

- підсистема професійних навичок – дії, сформовані в процесі повторення певних операцій і доведені до автоматизму;

- підсистема професійних позицій як сукупності сформованих установок і орієнтацій, відношення та оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають характер професійної діяльності і поведінки фахівця;

- підсистема індивідуально-психологічних особливостей фахівця – поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль професійної діяльності, поведінки і виявляються у професійних якостях особистості;

- підсистема акмеологічних інваріант – внутрішніх збудників, які обумовлюють потребу фахівця в постійному саморозвитку, творчості та самовдосконаленні.

Отже, під компетентністю ми розуміємо поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обґрунтовано судити про будь-яку сферу й ефективно діяти в ній. Це знання, обізнаність (поінформованість) у будь-якому питанні (ключова характеристика: «Знаю що?»), а під компетенцією – коло питань, у яких людина добре обізнана, пізнала їх і має практичний досвід їх вирішення. Це спроможність виконувати будь-яке завдання якісно та ефективно (ключова характеристика: «Знаю як?).

Так знання, уміння і навички виступають як діяльнісно-рольові характеристики професійної компетентності педагога. Усі інші компоненти є суб’єктивними характеристиками, що вказують на ставлення фахівця до професійної діяльності та його індивідуальний стиль.

Більшість дослідників розрізняють наступні види компетенцій:

ключові компетенції (які мають такі властивості, як універсальність, об'ємність, «метапрофесійність», «надпрофесійність» та ін.). До них відносять: політичні та соціальні компетенції (брати відповідальність та участь в ухваленні групових рішень, вирішувати конфлікти мирним шляхом, брати участь у підтримці демократичних інститутів); компетенції, пов'язані з життям у багатокультурному суспільстві (толерантність, пошана інших культур, здатність жити з людьми інших мов і релігій); компетенції, що відносяться до володіння усною і письмовою комунікацією; компетенції, пов'язані з інформатизацією суспільства; здатність вчитися упродовж всього життя;

професійні (діяльнісні) компетенції - готовність і здатність доцільно діяти відповідно до вимог справи;

персональні (гуманістичні) компетенції - готовність і здатність особистості виявляти, осмислювати та оцінювати можливості свого розвитку, розвивати і формувати такі властивості, як самостійність, самоповагу, надійність, відповідальність, відчуття обов'язку, формувати системи цінностей та ін.;

соціальні компетенції - це готовність і здатність формуватися і жити в соціальній взаємодії, змінюватися та адаптуватися до умов, що змінюються, здатність до аналітичного мислення, уміння творчо працювати, комунікативні навички, уміння працювати в команді, здатність до критичного мислення, ін.

У дослідженнях Н. Кузьміної, А. Маркової розкривається сутність професійно-педагогічної компетентності, яка включає такі елементи: спеціальний (професійні знання, вміння, позиції, установки), соціальний, особистісний, індивідуальний. При аналізі сутності професійної компетентності педагогів Н. Кузьміної було виділено п'ять видів компетентностей, якими повинен володіти вчитель:

1) Спеціальна і професійна компетентність в галузі дисципліни, що викладається.

2) Методична компетентність в галузі способів формування знань, умінь у студентів.

3) Соціально-психологічна компетентність в галузі процесів спілкування.

4) Диференціально-психологічна компетентність у галузі мотивів, здібностей студентів.

5) Аутопсихічна компетентність в галузі переваг та недоліків власної діяльності та особистості.

Останні роки поняття компетентності викликало широку дискусію серед країн-учасників Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD), Міжнародних документах Європи, Міжнародної організації праці, де проводились дослідження в більшості європейських країн з даної проблематики. Програма ставить акценти, наголошуючи, що ключові компетентності (key competencies) дають можливість особистості ефективно приймати участь в багатьох соціальних сферах, роблять внесок в розвиток якості суспільства та особистого успіху, отже, можуть бути застосовані до багатьох життєвих сфер. З огляду на вищезазначене вважаємо за потрібне зупинитись на групах компетенцій. І. Родіна виділяє такі групи компонентностей:

Групи ключових компетенцій

Соціальна компетенція (social competence) – здатність брати відповідальність, співробітництво, ініціатива, активна участь, динамічні знання. Це поняття включає також відкритість до світу та відповідальність за оточуюче середовище, вміння працювати в команді (що включає традиційне поняття робочої етики), приймати діяльність демократичних інститутів суспільства.

Комунікативна – вміння спілкуватися усно та писемно, рідною та іноземними мовами.

Полікультурна – не тільки оволодіння досягненнями культури, а й розуміння та повага до людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас, політичних уподобань та соціального становища.