Сторінка
7
Створення позитивної навчальної мотивації — процес формування й закріплення в дітей позитивних спонук до навчальної діяльності. Для цього процесу педагогіка має твердий ґрунт, оскільки в основі людського потягу до знань лежать не тільки негативні детермінанти (тривога, страх, прагнення до пристосування), а й позитивні імпульси — цікавість, потреба в розумінні тощо, які складають основу пізнавальної мотивації.
Пізнавальна мотивація включає прагнення до пізнання навколишнього світу, розширення кругозору, пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, інтересу до певних предметів і до процесу учіння, прагнення до оволодіння способами самостійної розумової праці. Інваріантною складовою розвиненої навчальної мотивації є пізнавальна активність дитини. Вона визначається на підставі наявності стійкої працездатності, вміння долати перешкоди та вносити корективи в процес навчання. Ознаками її наявності є стійка увага протягом уроку. Пізнавальна активність визначає:
види пізнавальних труднощів, які здатен долати учень;
реакцію на невдачі в навчанні;
здатність визнавати помилки;
здатність примушувати себе переробляти неякісну роботу.
Пізнавальна мотивація в широкому розумінні наявна у всіх дітей (вона виявлена навіть у приматів). Але наявність пізнавального інтересу ще не означає прийняття навчального завдання. Для цього потрібно щоб пізнавальний інтерес був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо). Для розвивального підходу також необхідно, щоб пізнавальні потреби прогресували у двох напрямах: потреби в отриманні готових знань і потреби в продукуванні нових. Саме це сприятиме народженню глибоких пізнавальних інтересів (мотивів), без наявності яких неможлива робота із самовдосконалення індивіда.
Хоча мотиви значною мірою формуються до школи, оптимістичним для педагогів є те, що вони піддаються впливу шкільного навчання, як вважають дослідники. Учні освоюють усе більше соціальних ролей, у процесі цього виникають нові мотиви, відбувається їх упорядкування, видозмінюється система поглядів, етичних норм і стосунків. На жаль, зараз із багатьох соціальних причин цей процес здебільшого відбувається стихійно. Тому особливо важливо, щоб школа приділила даному питанню належну увагу. Оскільки розвиток мотиву — індивідуальний шлях особистості, то ефективніше цей процес відбувається в рамках особистісно-зорієнтованого підходу.
В організації коригувальних впливів на пізнавальну мотивацію вчителі повинні дотримуватися певних положень.
Мотиви учбової діяльності діляться на зовнішніх і внутрішні. Зовнішні мотиви не пов'язані із засвоюваними знаннями і виконуваною діяльністю. В цьому випадку навчання служить учню засобом досягнення інших цілей. При внутрішній мотивації мотивом служить пізнавальний інтерес, пов'язаний з даним предметом. В цьому випадку отримання знань виступає не як засіб досягнення якихось інших цілей, а як сама мета діяльності учня. Тільки в цьому випадку має місце власне навчання, яке безпосередньо задовольняє пізнавальний інтерес. У інших же випадках учень вчиться заради задоволення інших потреб, непізнавальних. У цих випадках говорять, що в учнів мотив не співпадає з метою. Насправді, мета учбової діяльності – отримання знань. Але якщо учень не має потреби в цих знаннях, то досягнення цієї мети здається безглуздим, якщо учбова діяльність не задовольняє якоїсь іншої потреби, але вже не прямо, а опосередковано. Так, наприклад, учень вчиться тому, що хоче мати престижну професію, це його цікавить, це є його кінцевою метою. Отже, навчання може мати різний психологічний сенс для учня: а) відповідати пізнавальній потребі, яка і виступає як мотив навчання, тобто як "двигун" його учбової діяльності; б) служити засобом досягнення інших цілей. В цьому випадку мотивом, що примушує виконувати навчальну діяльність, є ця інша ціль.
Зовні діяльність всіх учнів схожа, внутрішньо, психологічно вона вельми різна. Ця відмінність визначається перш за все мотивами діяльності. Саме вони визначають сенс для людини виконуваної ним діяльності. Характер учбових мотивів є вирішальною ланкою, коли мова йде про шляхи підвищення ефективності навчальної діяльності.
Пояснюється це тим, що навчання по самій своїй суті покликане задовольняти саме пізнавальну потребу. У зв’язку з цим прийнято вважати, що внутрішня мотивація завжди сильніша зовнішньої. Проте це не так. Наприклад, учень не любить даний предмет, але він йому дуже потрібний для справи, яка його захоплює. Якщо любов до цієї справи сильна, то учень буде позитивно ставитися до вивчення нелюбимого предмету. Іншими словами, не слід плутати зміст мотиву (що мотивує) і рівень його дієвості (силу мотивації).
Більш того, формування лише пізнавальної мотивації по відношенню до навчального предмету без урахування мотиваційної направленості особи може привести до своєрідного снобізму. Людина прагнутиме задовольняти лише свою потребу в знаннях, не думаючи про обов'язки перед суспільством. От чому учбово-пізнавальна мотивація завжди повинна бути підпорядкована соціальній. Зрештою учень повинен прагнути до пізнання, щоб бути корисним суспільству.
Діяльність учня специфічна за своєю метою, умовами, мотивами. Поняття мотивації включає сукупність факторів, механізмів, процесів, які сприяють виникненню спонукань до реальної або потенційної конкретно-направленої активності. Стійкий і сильний науково-пізнавальний мотив сприяє тому, що особистість не має потреби в зовнішніх стимулах і її рівень самостійності досить високий.
Серед навчальних мотивів виділяють знані, тобто такі, що розуміються, вони практично не сприяють активній діяльності і реально діючі, які ефективно спонукують діяльність, впливають на постановку і досягнення цілей. Серед останніх розрізняють "коротку мотивацію" і "перспективні" мотиви. Мотиви першої з цих груп мають внутрішню мотивацію, несуть особистісний сенс. Якщо вони позбавлені сенсоутворюючої функції, то навіть при високій ефективності вони залишаються короткочасними "мотивами-стимулами" .
Безпосередня мотивація навчання розвивається в ході навчально-пізнавальної діяльності учня. За даними сучасних досліджень оптимальною є та навчальна мотивація, в якій переважають позитивні установки, стійкі і збалансовані соціальні, пізнавальні мотиви, а провідними є мотиви орієнтовані на перспективу. Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності означає створення певного функціонального стану індивідуального мотиваційного поля, яке узгоджуючись з іншими індивідуальними полями складає колективне мотиваційне поле. Тому виникає можливість формування мотивації спільної навчальної діяльності, тобто створення загального позитивного відношення до предмету, що вивчається.