Сторінка
12

Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона біля дошки. Левову частку іншого часу учень в кращому разі слухає вчителя, а частіше просто очікує перерви. Пасивність неминуче спричинює втрату інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо.

Активно-пізнавальна і практична діяльність учнів — одна з головних турбот учителя географії. Тому вчителі перебувають у постійному пошуку різних форм навчання. Традиційні форми та методи навчання не завжди забезпечують глибоке вивчення навчального предмета. Через те завдання сучасного вчителя — знайти такі форми навчання, які зробили б урок цікавішим, підвищили інтерес учнів до вивчення предметів, активізували б їхню діяльність та зняли напруження, особливо під час перевірки знань.

Крім того, шкільна географія давно перестала бути "чисто номенклатурним предметом". Учні оволодівають тепер основами не тільки географічної, але і суміжних з нею наук, у тому числі і екологією. Шкільна географія розвивається і удосконалюється і головне завдання вчителя прищепити любов, інтерес до предмету, до науки. Потрібно удосконалювати урок, оскільки і навчання, і виховання, і прищеплення інтересу і багато чого іншого йде через урок і лише через урок. І в цьому допомагають нестандартні типи уроків.

Нетрадиційні форми проведення уроків (рольові ігри, прес-конференції, дослідження, подорожі та ін.) вже досить широко відомі і використовуються більшістю вчителів. Вони дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, що вивчається, до науки, а також розвивати їх творчість і самостійність, навчати роботі з різними, самими незвичайними джерелами знань. Сама організація такого уроку підводить учнів до необхідності творчої оцінки явищ, що вивчаються, особливо результатів діяльності людини, тобто сприяє виробленню певного позитивного відношення до природи.

В процесі проведення цих уроків складаються сприятливі умови для розвитку умінь і здібностей швидкого мислення, викладу коротких, але точних висновків. Інтерес до роботи викликається і незвичайною формою проведення уроку (імітується, наприклад, зал засідань прес-конференції), чим знімається нескінченна традиційність уроку, пожвавлюється думка. Такі заняття дозволяють ширше вводити цікаві елементи, що також підвищує інтерес до предмету.

Нарешті, нетрадиційні форми уроків містять в собі необмежені можливості щодо ліквідації перевантаження учнів домашніми завданнями шляхом використання різних способів вивчення нового матеріалу на уроці. При цьому аніскільки не зменшується необхідний рівень різносторонніх наукових знань. Більш того – широко використовується додатковий матеріал. Уроки, як правило, вимагають від учнів зосередженої самостійної роботи і міцних опорних знань.

Географічні диктанти, чайнворди, тести застосовуються на будь-яких етапах перевірки знань: при первинному закріпленні вивченого, в самостійній і домашній роботах учнів, а також при вивченні нового матеріалу. Учні, які добре засвоїли суть цих форм роботи, із задоволенням складають самостійно кросворди, диктанти, тести за допомогою карт, підручника, додаткової літератури, що сприяє формуванню більш високого рівня освіти і розвитку.

Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Тому всередині кожної вікової групи існують індивідуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя й виховання дитини.

Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від урахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня. Він є стрижнем особистості, одним із важливих показників її індивідуальності. Залежно від обставин, властивості характеру виявляються по-різному, інколи можуть бути непомітними або змінюватися. Але для зміни, психічного складу особистості потрібен тривалий час, систематичний виховний вплив, які б унеможливили прояви небажаний рис характеру. Головне і вирішальне значення в перевихованні характеру має діяльність самої особистості, внаслідок чого в неї формуються якісно нові звички. А для цього необхідно виховувати в учнів тверде прагнення до самовиховання.

Урахування індивідуальних особливостей школярів у навчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання й виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильності та креативності кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в соціальному розвитку.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питання життя й діяльності вихованців.

Кількість інформації, наданої учневі, має залежати насамперед від його тямущості, переважний вид інформації — від таланту, а спосіб її передавання — від динамізму, толерантності й піддатливості. Реалізований у такий спосіб педагогічний процес ефективний, тому що спонукає учнів до самостійного й довільного навчання, враховуючи їхні здібності й захоплення, бажання й потреби. Такий навчально-виховний процес — найгуманніший, бо забезпечує пристосування педагогічних впливів до сталих індивідуальних рис особистості кожного учня. Якщо зазначені впливи вдосконалюють при цьому змінні якості особистості, то створюються умови для її оптимального розвитку.

Традиційна, школа протягом століть з необґрунтованою впертістю намагається трактувати учня як об'єкт абсолютно пластичний. Через брак знань про сталі індивідуальні риси особистості школяра вчителі цікавляться передусім знаннями. При цьому відбувається неприховане нівелювання особливостей особистості:

а) всіх учнів трактують однаково;

б) усім учням подають однакову інформацію;

в) до всіх учнів ставлять однакові вимоги;

г) від усіх учнів вимагають однакових результатів;

д) до всіх учнів застосовують однакові стимули. Це спричинює появу в більшості з них нудьги, небажання вчитися, а то й відрази до навчання. Натомість педагогічні впливи, узгоджені зі сталими індивідуальними рисами особистості школяра, викликають у нього задоволення і схвалення. Вони спонукають його діяти зацікавлено, охоче,без ніякого примусу, реалізуючи внутрішні потреби і переконання. До цього додаються почуття самореалізації, емоційне піднесення ентузіазм. Стимули, які враховують сталі індивідуальні риси особистості, найефективніший спосіб залучення людей до запланованих дій, результати ж цих дій перевищують сподівання.