Сторінка
14

Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Розглядаючи дидактичний процес не можна не зупинитися на виконавчо-діяльнісному етапі, адже саме тут відбувається розвиток і навчання учнів. Даний етап посідає центральне місце в дидактичному процесі, тому саме він визначає організацію і зміст інших його етапів. На перший погляд, його суть, структура та і зміст видаються досить простими і зрозумілими. Суть етапу полягає в тому, щоб учень індивідуально, фронтально або у групі виконав намічений на мотиваційно-організаційному етапі план роботи. Змістом етапу є послідовне і правильне виконання учнем (учнями) дій, що закладені у вигляді взаємопов'язаних між собою вправ та завдань. Структура етапу складається з підетапів і на кожному з яких учень (учні) поопераційно виконують необхідні дії, оперативно здійснюють проміжний контроль за отриманим результатом й у випадку помилки проводять коригувальні дії. Передбачається, що це сприятиме розвитку особистості учня через засвоєння ним навчального матеріалу.

У педагогічній літературі досить повно названі основні помилки, яких вчителі припускаються при його організації та проведенні, а саме: вчителі не забезпечують послідовності у діях учнів; пропускають певні етапи діяльності, тобто не дотримуються повноти і послідовності у діях учнів; переходять на наступний рівень діяльності тоді, коли учні ще не засвоїли попередній матеріал і способи діяльності на належному рівні; новий матеріал на етапі закріплення (або у домашньому завданні) одразу ж задається так, що вимагає евристичного або навіть творчого застосування, до чого учень ще не готовий і просто не може його виконати; діяльність учнів має переважно репродуктивний характер тощо. Досить, широко відомі і, в принципі, достатньо розроблені вимоги до діяльності учнів на виконавчо-діяльнісному етапі навчального заняття:

здобуття знань і набуття досвіду діяльності учнем має відбуватися у результаті його власної діяльності, яка повинна мати навчально-пізнавальний характер;

у діяльності учня мають переважати процедурні знання (знання-як) над інформаційними знаннями (знання-що);

діяльність учня повинна спиратися на його особистий життєвий досвід; учень повинен мати можливість у будь-який час отримати інформацію про процес засвоєння ним нових знань і оперативно внести необхідну корекцію;

діяльність учнів організується і проводиться так, щоб реалізувати розвивальний потенціал знань; діяльність повинна бути спрямована на самостійне здобуття учнем нових знань та досвіду, вироблення нових способів діяльності й особистісного сенсу;

учень має посідати в навчальному процесі не просто активну позицію (активність можлива і за репродуктивного навчання), а ініціативну позицію, тобто брати участь у цілепокладанні (роздивлятися процес навчання як процес змін самого себе, а не процес засвоєння певної суми знань та способів діяльності), активно шукати відповіді на ті питання, які для нього важливі на цьому етапі життя, і не розглядати досягнутий результат як остаточну, застиглу, справедливу назавжди істину; навчальна діяльність учнів (її процедури, хід, корекція, мислення, способи діяльності) повинна розглядатися як зміст навчання поряд з відповідними предметними знаннями;

у результаті власної діяльності з виконання навчальних завдань учень повинен набути ключових компетенцій, зокрема дослідницьких, комунікативних, креативних тощо.

Частина вчених, які займаються вивченням діяльності учнів, стверджують, що, попри важливість інших компонентів (зміст тощо), вирішальним у формуванні особистості учня є спосіб організації навчання, що обумовлює характер учнів у навчальному процесі. Дехто вважає, що характер діяльності учнів основним фактором їх успіхів або невдач. Звідси можна зробити висновок, що організація навчального процесу за сучасних умов зводиться до організації діяльності учнів у цьому процесі, яка, на вимогу дидактики, повинна мати пошуковий, навчально-пізнавальний характер. Слід зазначити, що стосовно поняття "навчально-пізнавальна діяльність учнів" серед учених, дидактів і методистів не має одностайності. Ми поділяємо точку зору О. Г Фідрі [56], який досліджує організацію навчально-пізнавальної діяльності.

Вони вважають, що окрім загальновідомих ознак (спрямованість на оволодіння знаннями, вміннями та навичками; керівництво з боку вчителя тощо), навчально-пізнавальній діяльності повинні бути притаманні, як мінімум, такі особливості: вона повинна мати на меті не тільки засвоєння та використання знань, вмінь та навичок, але й свідомо заплановані учнями зміни себе як суб'єкта пізнавальної діяльності; свідоме і достатнє володіння прийомами пізнавальної діяльності; особлива увага засвоєнню способів розумових дій, що повинно вивести учнів на теоретичний рівень мислення; наявність всіх етапів пізнання (живого споглядання, логічного (абстрактного) мислення, практики) та забезпечення їх відповідними способами діяльності, її пошуковий характер, у результаті чого відбувається генерування нових знань і способів діяльності, які не були дані учневі у готовому виді [56].

Спроби реалізації на практиці принципу пошуковості у навчально-пізнавальній діяльності учнів призвели до виникнення поняття "пошукова модель навчання". Однією з характерних її ознак визнається навчання учнів пошукових процедур, рефлексійного мислення, обговорення, спілкування, дискусійної культури, емпатії, емоційно-ціннісного компонента змісту освіти і рольових компонентів навчально-ігрової діяльності. Пошукові моделі навчання поділяються : на три види: дослідницька модель навчання, комунікативно-діалогова модель навчання і моделюючо-ігрова модель навчання.

Далі ми розглянемо діяльність учнів на виконавському етапі навчальних занять під час використання вчителем комунікативно-діалогової і моделюючо-ігрової моделей навчання.

Останнім часом у педагогіці набуває поширення розуміння навчання як процесу розвитку учнів через формування у них так званих "ключових компетенцій". Серед восьми "ключових компетенцій" названа і комунікативна компетенція. В основі даної компетенції лежить вміння спілкуватися як обмін інформацією між двома (діалог) або більше (полілог) співрозмовниками. Тому набуття знань, вмінь, навичок та ціннісних орієнтацій, що складають комунікативну компетенцію, є надзвичайно важливим для сучасної людини. Найбільш повно цю компетенцію можна сформувати в учнів За допомогою організації та проведення навчання як спілкування, тобто використовуючи комунікативно-діалогову модель навчання. Мета використання моделі у навчально-виховному процесі: розвиток критичного та логічного мислення; навички активного слухання; вироблення вміння висловлювати й аргументовано відстоювати власну думку, оцінювати погляди і ціннісні орієнтації інших та співвідносити їх з своїми; набуття навичок мовленнєвої культури і громадянознавчих чеснот демократичного суспільства (толерантність, полікультурність, плюралізм) тощо.

Особливості використання моделі у навчально-виховному процесі: високий рівень залучення учнів до навчальної діяльності; можливість висловлювати і відстоювати власну точку зору; набуття досвіду публічних виступів, плідної співпраці, демократичного діалогу та розумного компромісу; відповідність віковим особливостям учнів середньої та старшої школи.