Сторінка
3

Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Окреслені характеристики психологічних основ навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці використано у розробленні технологічної карти спостереження та аналізу ефективності розглядуваного компонента психологічного аспекту уроку як це відображено в додатку А.

Важливо також дослідити пізнавальні психічні процеси та аналіз ефективності їх розвитку в учнів.

До пізнавальних психічних процесів особистості відносяться відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять.

За допомогою відчуттів людина пізнає величину, форму, колір, щільність, температуру, запах, смак навколишніх предметів, знайомиться зі звуками. Розрізняють три групи відчуттів: а) зорові, слухові, смакові, нюхові; б) органічні, рівноваги, рухові; в) дотикові, больові. Розвиток відчуттів в учнів відбувається у різноманітній навчально-пізнавальній діяльності; його ефективність значною мірою залежить від зацікавленості учня тим, що вивчається на уроці. Для різних вікових груп учнів (початкова, середня, старша) розвиток відчуттів має певні відмінності. З метою забезпечення розвитку відчуттів в учнів учителеві потрібно добирати відповідні зміст, методи і засоби навчання з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

Основою сприймання є відчуття, але воно не зводиться до суми відчуттів. Це не пасивне відображення, а складна діяльність, у процесі якої людина пізнає довколишній світ. Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів і явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У результаті сприймання виникають об’єктивні образи об’єктів, тобто уявлення. Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан і дієвість особистості. Сприймання за змістом – це сприймання простору, руху, часу, яке відбувається за участю зорового, кінестетичного і слухового аналізаторів. Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість, яка зумовлюється потребами та інтересами людини. "Те, що знаходиться в центрі уваги людини при сприйманні, називають об’єктом сприймання, а все інше – фоном". Цілеспрямоване, планомірне сприймання називається спостереженням. Внаслідок сформованості в учнів умінь і навичок спостерігати, у них формується така важлива якість особистості, як спостережливість, тобто вміння помічати особливості предметів та явищ. Сприймання і спостережливість учнів різних вікових груп має свою специфіку, на яку вчитель має зважати у процесі навчання.

Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення як вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях. Мислення відіграє вирішальну роль у пізнанні: воно розширює його межі, дозволяє вийти за межу безпосереднього досвіду і сприймання, судити про те, що людина безпосередньо не спостерігає, не сприймає. Мислення трансформує інформацію, яка міститься у відчуттях і сприйманнях. Мислення дорослої людини пов’язане з її мовою, тобто воно реалізується у мовній формі. Саме за допомогою мови формується мислення, формулюється і розвивається порівняння, аналіз, узагальнення, конкретизація. У процесі навчання вчителеві потрібно розвивати основні форми мислення (судження, міркування, умовивід, поняття). Мислительна діяльність учнів проявляється у різноманітних якостях мислення, серед яких важливу роль відіграють самостійність, широта, глибина, швидкість, гнучкість. Знання характеристик мислення сприяє більш якісному вибору вчителем змісту, методів і засобів розвитку мислення учнів у процесі навчання.

Розвиткові мислення учнів на уроці сприяє: вибір і реалізація змісту, методів і засобів навчання з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей школярів; оптимальне поєднання слухових, зорових, рухових аналізаторів у процесі розвитку мислення; раціональність вибору і використання способів формування в учнів мислительних операцій (порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування); забезпечення інтеграції основних форм мислення (судження, міркування, умовиводу, поняття) у процесі його розвитку; способів і засобів розвитку предметно-дійового, наочно-образного і абстрактного мислення в комплексі чи одного із них – домінуючого; розвиток усного і писемного мовлення учнів як засобу мислення і спілкування.

Розвиток уяви в учнів у процесі навчання базується на перетвореному, переробленому матеріалі минулих спогадів. Фізіологічний процес уяви – це процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих зв’язків, що вже склалися в корі головного мозку. Уява – це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. Значення уяви в житті людини надзвичайно важливе – це велика цінність для особистості й людства в цілому. Уява є важливою рисою творчої людини. Але уява і фантазія мають, принаймні частково, співвідноситися з реальністю. За цих умов вони можуть "працювати" на людину, стати їй корисними. Без уяви неможливий прогрес ні в науці, ні в культурі, ні в практиці. Критерієм правильності образів, що створилися в уяві людини, є практика, яка дозволяє конкретизувати задуми і винайти способи їх реалізації.

Розрізняють довільну і цілеспрямовану уяву. Довільна уява – це створення образів, які виникають без спеціальних намірів і зусиль. Цікаве, захоплююче викладання навчального предмета, зазвичай, формує в учнів довільну уяву. Цілеспрямована уява формується у тих випадках, коли нові образи чи ідеї виникають унаслідок спеціального наміру людини уявити щось конкретне. Нерідко у процесі навчання вчитель спонукає учнів до цілеспрямованої уяви, задає їм наближені, примірні образи, формування і бачення яких у кожного учня буде своїм, особистим. Уяву відрізняють також за іншими ознаками, зокрема, за ступенем самостійності та оригінальності її продукту. Це відтворююча, творча уява, тобто створення нових об’єктів відповідно до їх опису, малюнку, схеми тощо. Творча уява – це самостійне створення нових образів у процесі творчої діяльності; це більш складна психічна діяльність порівняно з відтворюючою уявою. У людей творчої праці уява завжди добре розвинена, її образи надзвичайно яскраві та живі, мають посилений емоційний вплив на тих, хто їх оточує. У науці та практиці вирізняють особливий вид уяви як створення образів бажаного майбутнього. Мрія не повинна "замикатися" на особистості, їй потрібно надавати соціальну спрямованість. Вона має надихати людину на працю, учня – на навчання, досягнення освітньо-культурної мети, спонукати до діяльності, не відривати від дійсності.

Розвиткові уяви в учнів на уроці сприяють раціональний вибір змісту, методів і засобів навчання; знання фізіологічної основи уяви та використання цього, формування довільної і цілеспрямованої уяви, виділення уяви-домінанти, раціональне їх поєднання; формування відтворювальної і творчої уяви, раціональне їх поєднання, акцент (у разі необхідності) на уяві-домінанті; розвиток в учнів мрії, фантазії; використання різних форм організації творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів як важливої умови розвитку уяви.