Сторінка
17

Організація пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення географії

Для рольових ігор-драматизацій притаманна низка особливостей (під час їх проведення клас поділяється на "виконавців-акторів" і "глядачів", що передбачає необхідність постановки задач пізнавального характеру перед глядачами; вимагаються великі затрати часу і фінансів; змістовна (предметна) частина заняття відступає на другий план, порівняно з видовищною; "глядачі" не завжди адекватно сприймають гру акторів-однокласників), що ускладнюють їх використання у навчальному процесі. Наявність у школах можливості використовувати відеофільми та DVD з висококласними акторами, спецефектами тощо безумовно робить їх естетичний вплив на учнів сильнішим, ніж гра однокласників-аматорів. Окрім того, часто-густо драматизація перетворюється на ілюстративний додаток або емоційний підсилювач репродуктивної діяльності учнів на уроках географії.

За деякими спостереженнями можна сказати, що починаючи десь з 9-го класу, а особливо у старшій школі інтерес учнів до рольових ігор спадає, вони не охоче беруть участь у виставах і віддають перевагу стратегічним та проблемним іграм. Можливо, це пов'язано з тим, що в учнів починає переважати абстрактне мислення, замість конкретно-образного.

Отже, щоб організувати пізнавальну діяльність потрібно перш за все сформувати в учнів пізнавальний інтерес до вивчення фізичної географії. Саме пізнавальному інтересу приділяється велике значення, оскільки він виступає стимулом пізнавальної діяльності. Він виникає не відразу, а проходить певні етапи свого становлення. У формуванні пізнавального інтересу неабияке значення відіграють інформаційно-телекомунікаційні технології. Останні активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають мислення та підвищують загальний рівень інформаційної культури. Навчально-пізнавальну діяльність необхідно стимулювати і в цьому процесі може допомогти оцінка, лише потрібно правильно цим інструментом користуватися за для досягнення необхідного результату. При вивченні фізичної географії важливо звернути увагу на: а) застосування проблемного підходу до навчання; б) реалізація системи самостійних робіт; в) навчання учнів різних прийомів навчальної роботи; г) розв’язання пізнавальних завдань, задач. Ширше потрібно використовувати нетрадиційні форми уроків, застосовувати навчальні моделі, які допомагають організувати пізнавальну діяльність. Не можна не згадати виконавчо-діяльнісного етапу начального заняття, під час якого й проходить пізнавальна діяльність учнів, де також потрібна раціональна організація. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів потрібна і у рамках ігрової моделі навчання, ефективність якої зумовлена емоціями учнів.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів

Організовуючи навчальну пізнавальну діяльність, необхідно враховувати важливість формування в учнів у навчальному процесі навичок самоорганізації. Тому треба приділяти належну увагу системі самостійних робіт учнів. Крім того, одним із методичних принципів географічної освіти є самостійність, творчість і активність учня. Тому вчитель має створити психолого-педагогічні умови, які сприяли б виявленню, розвитку та реалізації пізнавальної самостійності й творчої активності особистості, її таланту.

Учні мають знати сучасні трактування дидактами понять "самостійність", "самостійна пізнавальна діяльність" та "самостійна робота учнів".

Під самостійністю (як важливою особистісною якістю) розуміють сформовану систему навичок самоорганізації.

Самостійна пізнавальна діяльність — це навчальна діяльність учня, яку він здійснює індивідуально, без допомоги та вказівок викладача, керуючись тільки сформованими раніше уявленнями про порядок та правильність виконання операцій та дій, які становлять основу пізнавальної діяльності.

Під самостійною роботою учнів розуміють вид навчальної праці, що сприяє, водночас із набуттям навчальної інформації та способів здійснення пізнавальної діяльності, формуванню в учнів самостійності, інакше кажучи, самостійна робота — це вид навчальної праці, що готує учнів до самостійної пізнавальної діяльності. Специфікою самостійної роботи, яка відрізняє її від самостійної пізнавальної діяльності, є те, що вона не може бути ефективною без зовнішньої допомоги та вказівок. Однак ця допомога учням повинна надаватися не безпосередньо (особисто) викладачем, а опосередковано, через спеціально побудовану структуру і зміст навчальних завдань.

Організовуючи систему самостійних робіт, необхідно також враховувати важливість поступової зміни їх частково-дидактичних цілей. Зміна цих цілей зумовлена зміною цілей дидактичних ситуацій у вищезазначеній послідовності, а також типами пізнавальних завдань, що розв'язуються у дидактичних ситуаціях. При побудові системи самостійних робіт треба використовувати як опору таку їх класифікацію, яка найбільш повно відображає роль самостійних робіт у розвитку інтелектуальних можливостей учнів.

На нашу думку, доцільно орієнтуватися на класифікацію самостійних робіт, у якій виділені зазначені вище частково-дидактичні цілі, типи пізнавальних завдань та специфіка навчальної діяльності у дидактичних ситуаціях. Ця класифікація вміщує чотири типи самостійних робіт.

До першого типу належать ті самостійні роботи, які вимагають від учня вмінь виявляти якості, які характеризують досліджуваний об'єкт на основі даного у завданні алгоритму діяльності.

До другого типу належать самостійні роботи, які вимагають від учня відображення чи часткового реконструювання, перетворення набутої раніше інформації на основі аналізу даного об'єкта чи аналізу різних шляхів виконання завдання, вибору найбільш правильних із них чи знаходження логічних послідовних способів вирішення цього завдання.

До третього типу належать самостійні роботи, виконання яких неможливе без накопичення та виявлення учнем нового для нього досвіду, набутого ним на основі раніше засвоєної формалізованої пізнавальної діяльності (досвіду дій за відомими алгоритмами).

До четвертого типу належать ті самостійні роботи, які вимагають від учня глибокого проникнення у сутність досліджуваних об'єктів, встановлення нових зв'язків та відношень, необхідних для знаходження нових, невідомих раніше ідей та принципів рішень, генерування нової інформації.

Знання особливостей самостійних робіт кожного типу дає можливість послідовно включати їх в навчальний процес у межах кожної із розглянутих дидактичних ситуацій. Однак при цьому необхідно знати, коли у межах певної дидактичної ситуації можна пропонувати учневі самостійні завдання. Є два періоди формування індивідуального досвіду (засвоєння знань, умінь та навичок), кожний з яких потребує певної участі викладача у керівництві навчальною діяльністю учнів.

Перший період – період початкової організації індивідуального досвіду. Він вимагає безпосередньої участі вчителя у керівництві навчальною діяльністю учня (в організації та коригуванні кожного його кроку на всіх етапах набуття навчальної інформації). У цей період учитель має вказувати учневі на помилки, пояснювати їх причини, що потрібно робити, щоб уникнути помилок тощо.