Сторінка
1
«Для того, щоб перетворити загальнолюдську природу так, щоб вона набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою, потрібна певна освіта, але перш за все виховання» - писав К. Маркс. Отже, виховання - це одне із невід'ємних соціальний явищ. Воно властиве тільки людям, належить, за словами К. Маркса, до сфери практичних соціальних відносин, ставить собою одну з галузей суспільно-необхідної діяльності. Основним призначенням виховання є забезпечення життєвої наступності між старшими і молодшим поколінням. Головне в цій наступності - засвоєння і дальший розвиток новими поколіннями суспільно-трудового досвіду, підготовка їх до участі в суспільному виробництві. Виконуючи свою роль у спадкоємній передачі трудового досвіду людей, вираженого в різноманітних знаннях, уміннях і навичках, виховання виступає водночас і як засіб формування у нових поколінь певного світогляду, моралі, фізичних якостей.
Виховання - об'єктивне явище суспільного буття. Воно не „придумане" людьми, а властиве суспільству як постійна і доконечна функція останнього. Виховна діяльність, як і всяка людська діяльність, має звичайно, свідомий характер. Але, оскільки свідомість людей визначається реальними умовами їхнього існування, суспільним буттям, то й виховання не є чисто довільним процесом, який може здійснюватися, а може й не здійснюватися.
Виховання має дві взаємопов'язані сторони. Одна - педагогічний вплив вихователя, колективу, друга - готовність вихованця сприйняти і осмислити цей вплив. Адже спосіб поведінки людини визначається, з одного боку, безперервними зовнішніми впливами на неї, а з другого - її природженими, індивідуальними якостями.
Від природи дитина одержує певні задатки. Виховання не може їх створити, однак воно може розвинути їх до рівня здібностей і обдарувань. Живучи і діючи, дитина набуває позитивного чи негативного досвіду поведінки. Вихователь корегує вплив середовища враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості дітей. Цей процес починається з часу народження людини і продовжується все її життя. Нагромадження нових знань, зміна і зміщення поглядів і звичок відбувається постійно. Розвиток фізичних і духовних все нових і нових способів „урівноваження" з оточенням, що виявляється у її поведінці, діяльності, ставлення до інших людей і до самої себе. Тому процес виховання є не тільки постійним і безперервним, а й змінюваним, динамічним. При цьому поведінка особистості, її ставлення до оточення, діяльність обумовлюється тими порівняно стійкими якостями, що з'явилися в неї як наслідок соціальних умов, виховних впливів, досвіду і стали основою їх характеру.
Людська особистість неповторна. Завдання виховання нової людини полягає у розкритті неповторності людини, її самобутності, творчої індивідуальності, в тому, щоб вміти розпізнати, виявити, розкрити, випликати у кожного учня його неповторно індивідуальний талант. Відповідно до мети виховання школа покликана розвивати нахили, здібності і обдарування своїх учнів. Це робить необхідними всебічне вивчення учнів, знання їх можливостей в міру зростання фізичних і духовних сил, індивідуальних особливостей кожного з них.
Розкриваючи програму виховання особи, А.С. Макаренко особливу увагу акцентував на тому, що не можна вганяти кожному індивідуальність у якийсь єдиний стандарт, бо стати на такий шлях означало б пожертвувати індивідуальною привабливістю, своєрідністю, особливою красою особи. Саме тому, що всі учні різні, індивідуальний підхід у вихованні потрібний до кожного з них. Для того щоб здійснювати індивідуальний підхід у вихованні і сприяти формуванню особистості кожного учня, потрібно знати його життя, особливості його характеру, його прагнення, сумніви, слабкості, взагалі його ресурси, і в процесі спільної роботи допомагати учневі стати гідним членом свого колективу.
Є два смислових значення поняття „виховання". Виховання у широкому розумінні охоплює свою суму впливів, весь процес формування особистості і підготовки її до активної участі у виробництві, суспільному і культурному житті, охоплює не менше виховну роботу школи, дитячих і молодіжних організацій, сім'ї, громадськості, а й валив усього укладу життя суспільства, літератури, мистецтва, кіно, телебачення, радіо, а також освіту і навчання. В цьому понятті, „виховання" наближається до поняття „соціалізація особистості". Виховання у вузькому понятті означає цілеспрямоване формування світогляду, морального обличчя, розвиток естетичного стану, фізичний розвиток. Воно здійснюється сім'єю, навчально-виховними закладами, громадськими організаціями.
Виховання підростаючого покоління в нашій країні - справа, за яку відповідає не тільки школа, а й все суспільство. Це означає, що в одному напрямі зі школою повинні діяти сім'я, позашкільні установи і громадсько-політичні, культурно-масові, спортивні та інші організації.
Завдання дитячих та юнацьких організацій та їх роль у формуванні підростаючого покоління
Із здобуттям Україною незалежності освіта І виховання докорінно змінюються. Виникають нові напрямки, форми виховної роботи, які реалізують мету і завдання національного виховання.
Самобутнім явищем в українській педагогіці є козацько-лицарські традиції виховання. Вони містять в собі потужний ідеальний, морально-духовний заряд. Корені волелюбного духу нашого народу, його державності - в козацько-лицарському способі життя, в пробудженій ним нездоланній енергії до волі і свободи, до утвердження в усіх галузях життя національних ідеалів.
Програма „Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України" передбачає реалізацію трьох основних змістовних компонентів. Перший стосується вивчення дітьми, підлітками і юнаками історії українського козацтва, другий - вітчизняної національної культури (мистецтва, науки, освіти) і третій -військової майстерності козаків, а оволодіння ними стратегією і тактикою боротьби з недругами України. Виходячи з вищенаведеного в загальноосвітніх школах запроваджуються такі молодіжні організації як дитячий та юнацько молодіжні рухи.
У кожній школі групи дітей початкової ланки поділяються по віковій категорії. Ми ж почнемо з дошкільнят.
Козаченята (дошкілля) отримують певні знання з історії українського козацтва та української культури. У них проводяться такі орієнтовні теми розповідей, бесід : „Хто такі українці?", „Я -маленький українець", „Богатирі, витязі нашого народу", „Боротьба наших предків з ворогами", „Перші князі Київської Руси - України", „Виникнення героїчного козацтва", „Запорізька Січ - осередок лицарства" та ін. У свою чергу з української культури, в садочках проходить вивчення українських пісень, хороводів, музики, таночків, давні мистецькі традиції і звичаї. Проводиться читання дітям казок про Велета, Котигорошка, козаків-лицарів. Розкриття дітям в емоційно-образній формі мужності, сили волі, героїчних подвигів козаків. Ознайомлення козаченят із змістом, образами, мелодіями, козацьких пісень, дум. Родинні свята в групі, садку на тему „У родинному колі", „Наша велика родина - Україна", „Родинні цінності в козацькому житті".