Сторінка
1
ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій.
Актуальність: на сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема педагогічного аналізу уроку в системі внутрішнього контролю школи для підвищення ефективності педагогічної роботи з учнями. У педагогічній літературі вказується, що будучи ефективним засобом контролю діяльності учнів, аналіз уроку має вагомий та особливий вплив на усі сторони навчально-виховного процесу. Тому вивчення процесу уроку є важливим напрямом педагогічного дослідження.
Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: „Педагогічний аналіз уроку в системі внутрішньошкільного контролю”.
Об’єкт: педагогічний аналіз уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Предмет: система внутрішньошкільного контролю.
Мета: теоретично проаналізувати і перевірити в ході експериментальної роботи сутність і вимоги до педагогічного аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Завдання:
1. Висвітлити поняття уроку та внутрішньошкільного контролю в історії педагогічної думки.
2. Охарактеризувати вимоги до сучасного уроку в школі.
3. Визначити теоретичні аспекти структуризації та побудови уроку .
4. Визначити специфіку педагогічного аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю.
Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел; педагогічні дослідження, які включають: проведення дослідно-педагогічної роботи з аналізу уроку в системі внутрішньошкільного контролю, систематизація і узагальнення передового педагогічного досвіду.
Історичний аналіз класно-урочної системи навчання
Урок — це форма організації навчання, коли учитель проводить заняття в класнiй кiмнатi з постiйним складом учнiв, якi мають приблизно однаковий рiвень фiзичного і психiчного розвитку, за розкладом i регламентом.
Урок залишається основною формою навчання в усiх типах навчальних закладiв. Слiд зважати на те, що впродовж всієї iсторiї учителi та вченi-педагоги постiйно працювали над удосконаленням класно-урочної системи нанчання.
Я.А. Коменський (1592— 1670), скориставшись багаторiчним досвiдом братських шкiл України та iнших слов’янських країн, дав наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання: дидактичних засад, наповнюваностi класiв, розкладу, регламенту, структури уроку, дiяльностi вчителя та iн. Це стало фундаментом подальшої розбудови уроку.
У 20-х роках в радянськiй школi пiд впливом течії пролетарської культури була спроба вiдмовитись вiд уроку. Проте це лише зашкодило шкiльнiй справi. Тому на початку 30-х рокiв урок знову став основною формою органiзацiї навчання.
Наступнi десятирiччя вiдзначалися рiзними пiдходами до розвитку урочної системи. 30—50-тi роки у нашiй країні позначилися впливом авторитаризму i тоталiтаризму, а отже, і школа як своєрiдний сколок суспiльства не була позбавлена цього впливу. Урок, методика його організацiї та проведення перебували в лещатах догматичного виконання адмiністративних приписів, були позбавленi творчого пiдходу.
Лише в кiнцi 50-х рокiв учителi й педагоги-вченi розпочали активну роботу з творчого пiдходу до організації навчально-виховного процесу на уроцi. Свiдченням цього являлось виокремлення науково-обгрунтованих напрямків удосконалення уроку, якi дали потужиий поштовх творчим пошукам учителів країни. Вкажемо декiлька напрямкiв.
Липецький напрямок: побудова так званого “раціонального уроку”, використання творчих письмових робiт, словникових диктантiв, роздаткових дидактичних матерiалiв та iн.
Казанський напрямок: розробка i впровадження у навчальний процес проблемного навчання (М.І. Махмутов).
Кiровоградськчй напрямок: розробка лекцiйно-практичної системи навчання в старших класах (О.О. Хмура).
Ростовський напрямок: цілеспрямована робота учителів з запобiгання неуспішностi й вiдставання учнів у навчаннi.
У 70—80-х роках з’явилась цiла плеяда учителiв-новаторів, якi своєю творчою працею сприяли розвитку класно-урочної форми навчання: Ш. О. Амонашвілі, В. Ф. Шаталов, І. П. Волков, М. П. Гузик, Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова та багато інших.
На цей перiод припадає чимало цiкавих наукових досліджень, спрямованих на удосконалення уроку: Ю. К. Бабанського, М.І. Махмутова, В.О. Онищука, I.П. IIiдласого, А. В. Фурмана, М.М. Яковлева та iн.
Вимоги до сучасного уроку в школі
У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох пiдходiв — загальнопедагогiчного і методичного. Останнiй зумовлений особливостями вивчення конкретної навчальної дисциплiни. Ми будемо розглядати загальнопедагогiчнi вимоги, якi є базою для творчого розвитку вимог до уроку i до особливостей фахових методик.
Загалом можна видiлити такi групи загальнопедагогiчних вимог до уроку: санiтарно-гiгiєнiчнi, психолого-фiзiологiчнi, дидактичнi, виховнi .
Для успiшностi процесу навчання передусiм необхiдно забезпечити природнi умови для біологічної життєдіяльності кожного учня, нормального функцiонування фiзiологiчних процесiв, якi є важливою передумовою психiчної дiяльності особистостi. Тому на кожному уроцi пiд керiвництвом учителя мають бути забезпеченi такi санiтарно-гігiєнiчні вимоги: оптимальний повiтряний режим, правильне освiтлення, належний тепловий режим, чергування рiзних видiв навчальної дiяльностi, вiдповiднiсть меблiв iндивiдуальним особливостям учнів.
Варто пам’ятати, що значна частина життя дiтей 12 рокiв (з 9 до 18 рокiв) — припадає на навчальну роботу в межах класної кiмнати. Тому відсутність належних санiтарно-гiгiєнiчних умов може негативно впливати не лише на процес учiння, але й на здоров’я вихованцiв.
Психолого-фiзiологiчнi вимоги до органiзацii навчально-виховного процесу на уроцi випливають iз загальнопедагогiчного принципу природовiдповiдностi. Необхiдно враховувати особливостi психiчного i анатомофізіологічного розвитку учнiв певного вiку, дбаючи про створення передумов для психiчного, фiзичного i соцiального розвитку кожної особистостi. Одночасно педагог має дбати про забезпечення умов для розвитку в учнiв позитивних емоцiй як передумови активної пiзнавальної дiяльностi. Як пiдкреслював психолог С.Л. Рубiнштейн, мiж емоцiями людини i власною діяльністю вiдстежується дiєвий зв’язок, емоцiйний стан особистостi впливає на її дiяльнiсть.
При органiзації навчального процесу мова йде про необхiднiсть створення позитивних емоцiй на основі демократичного стилю спiлкування, який сприяє формуванню вiльної людини. Авторитарний стиль — це подавлення пригнічення особистостi. В такому станi емоцiйнi процеси загальмованi, а отже умови для пiзнання вкрай несприятливi. Тому А.С. Макаренко наполягав на необхiдностi домагатися мажорностi в дитячому колективi.