Сторінка
1

Соціологічний аналіз вищої освіти

Iсторично склалося так, що вища освiта в Українi висуває на переднiй план процес викладання - передачi знань, а не процес їх осягнення. Змiна ситуацiї, коли в центрi навчального процесу стане студент, а не викладач, вимагатиме змiни процедури прийняття на роботу, критерiїв академiчного просування, iнструментiв оцiнювання студентської дiяльностi, типу взаємостосункiв “викладач – студент”, а також змiни типового досвiду аудиторної роботи. Читання лекцiй пасивнiй студентськiй аудиторiї - це традицiйна модель, iнтерактивнi методи навчання все ще залишаються на периферiї навчального процесу, тодi як у зарубiжних унiверситетах це необхiдна вимога й очевидна потреба. Дедалi очевиднiшою є потреба перегляду концепцiї навчальних програм в Українi з урахуванням розширення iндивiдуальної роботи студентiв, використання комп'ютерних можливостей, залучення елементiв дистанцiйного навчання так, як це маємо в зарубiжних унiверситетах. iндивiдуальна робота студентiв - надзвичайно важлива складова навчального процесу, вона є домiнантою в кращих зарубiжних системах вищої освiти. Оцiнювання роботи студентiв у зарубiжних унiверситетах також різноманітне, воно, в основному, вiдбувається через систему рiзних тестiв, що є ознакою полiтики прозоростi в процесi оцiнювання. Такi рiзнi пiдходи до освiтньої дiяльностi базуються на рiзних фiлософських засадах освiтньо-педагогiчного процесу.

Cоціологічний аналіз вищої освіти: трансформація її соціальних цілей та завдань

Становлення нової соціальної реальності, яка отримала робочу назву «суспільство знань», вимагає радикального концептуального перегляду соціологічного осмислення вищої освіти.

По-перше, принципово змінюється роль, вага та функції вищої освіти у сучасному світі. Накопичення та практичне використання науково-технічного знання стає визначальним фактором успішного економічного розвитку будь-якої країни, забезпечення її конкурентоздатності на світових ринках. Без розвиненої й сучасної вищої освіти неможливі розбудова наукоємних виробництв і, відповідно, участь країни в сучасному міжнародному розподілі праці. Але роль і значення вищої освіти цим не обмежуються. Вона перетворюється на визначальний чинник глобального цивілізаційного розвитку, чинник, який формує зміст і головні тренди останнього. Вища освіта детермінує соціально-економічні, соціально-політичні параметри та соціокультурну динаміку як окремих націй-держав, так і міжнародної світової спільноти. Не випадково проблемам вищої освіти останнім часом присвячуються фундаментальні доповіді найвпливовіших міжнародних організацій, таких, наприклад, як Світовий Банк, ЮНЕСКО та інші.

По-друге, в самій вищій школі стрімко розвиваються ринкові стосунки і механізми, виникає конкуренція між традиційними закладами вищої освіти і так званими “новими провайдерами”. Останні функціонують в освітньому просторі, який не має фізичних, географічних, адміністративних, політичних і культурних кордонів, використовують принципово нові моделі організації і донесення знань, які базуються на інформаційно-комунікативних технологіях.

По-третє, стрімко виникають нові глобальні ринки висококваліфікованих кадрів, загострюється міжнародна конкуренція за залучення кваліфікованого персоналу, посилюється проблема “відтоку мозків”.

Вища освіта потребує комплексних досліджень, виокремлення її інституціонального виміру, ціннісно-нормативних структур, національних традицій і підходів, багатомірних зв’язків із державою, політикою, громадянським суспільством, культурою та бізнесом.

У зв’язку з цим концептуалізація сучасної вищої освіти починає виходити далеко за межі її традиційного зведення до сукупності вищих навчальних закладів, існуючих у тій чи іншій країні, або, навіть, в європейському або світовому масштабі. Вища освіта все більше сприймається як складна соціокультурна система, яка разом з університетами та іншими вищими навчальними закладами містить у собі сталу сукупність законодавчих, нормативно-правових актів, правил і неписаних традицій, власну систему управління та регулювання, комплекс функцій, завдань і цілей, систему еволюції, своєрідний “освітній етос”, норми і цінності, що утворюють притаманну кожній національній вищій школі власну “культуру освіти”.

Сучасна вища освіта втратила характер елітного навчання і стала масовою. Спостерігається бурхливе зростання кількості університетів і студентів, яке почалося відразу після Другої світової війни і продовжується сьогодні. Вища освіта демонструє не тільки неабиякий екстенсивний розвиток (світовий ринок освітніх послуг оцінюється приблизно в 3 трлн. дол. щорічно), але й радикально трансформує зміст і форми свого функціонування.

Все це потребує глибоко наукового осмислення, в тому числі за допомогою соціологічних підходів і методів.

Становлення соціології вищої освіти як спеціальної галузі соціологічного пізнання відбулося у 50-ті роки як реакція на нові масштаби і функції вищої освіти. Дещо пізніше розпочалося методологічне осмислення цієї галузі соціологічного пізнання, її предметного простору, завдань і перспектив.

Один із засновників соціології вищої освіти Б. Кларк на початку 70-х років визначив основні проблемні поля соціологічного вивчення вищої освіти. Це, перш за все, нерівність у доступі та отриманні вищої освіти, вплив навчального закладу (коледжу/університету) на студентів. Крім того соціологія вищої освіти зосереджувалася також на дослідженнях професійної діяльності викладачів і організаційно-управлінськіх проблем університетської життєдіяльності. Саме на цих сферах функціонування вищої освіти фокусували увагу американські та західноєвропейські соціологи у другій половині ХХ сторіччя.

Радянська соціологія вищої освіти, яка почала формуватися у 60-ті роки була сфокусована спочатку на дослідженні духовного світу студентства, світогляду студентів, їхніх орієнтацій на цінності майбутньої професії, ставлення до громадської активності тощо. Але радянська соціологія зверталася й до деяких інших проблемних напрямів, визначених класичним чотирьохкутником Б. Кларка, наприклад, до ролі вищої освіти у соціальній стратифікації.

Пострадянська вища школа зазнала глибоких змін і перетворень, опинилася у принципово інших соціоекономічних, соціокультурних і політичних контекстах. Це не могло не позначитися на проблемному полі соціології вищої освіти. Вища школа як соціальний інститут і університети як головні її елементи опинилися в умовах ринкової економіки, в ситуації гострого фінансового дефіциту і конкуренції за ресурси і студентів. Вона змушена була радикально переглядати принципи і механізми своєї діяльності, свої функції і завдання. Для українських соціологів актуалізувалися проблемні поля соціології вищої освіти, визначені Б. Кларком, які не мали значення за радянських часів. Соціологічному осмисленню та переосмисленню стали підлягати соціальні функції вищої освіти, її місце у духовному виробництві, моделі та технології управління вищими навчальними закладами, організації їх роботи, проблеми соціальної нерівності та стратифікації студентства, специфіка професорсько-викладацького середовища, адаптації викладачів до нових умов і принципів їх діяльності.