Сторінка
1

Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Спілкування – це багатогранний процес, що реалізується в різноманітних формах і вивчається різними науками (філософією, психологією, соціологією, педагогікою тощо). Цей процес містить: розвиток суспільства і суспільних відносин, формування, розвиток і соціалізацію особистості, створення і розвиток способів взаємодії, соціально-психологічну адаптацію людей, обмін емоціями, навчання, обмін інформацією та діяльністю, формування ставлення до себе, до інших людей і до суспільства в цілому.

Спілкування можна охарактеризувати як специфічну міжособистісну взаємодію людей як членів суспільства, представників певних соціальних груп, що здійснюється на основі відображення соціальної дійсності. Спілкування – це умова спільної діяльності. Завдяки спілкуванню досягається розподіл функцій між індивідами, включеними в спільну діяльність, узгодження індивідуальних зусиль, їхня координація, обмін досвідом, знаннями, спільне планування і діяльність, контроль за її результатами.

З численних термінів, що позначають труднощі у спілкуванні і розповсюдженні у повсякденному та науковому мовленні, можна виділити наступні: труднощі, порушення, дефекти, збої, розлади, перешкоди, психологічні, і власне комунікативні бар’єри. В. М. Куніцина виділяє три основних поняття – порушення, труднощі і бар’єри.

З приводу комунікативних бар’єрів найбільш повне сучасне дослідження належить В.Є. Залюбовській. Авторкою запропоноване наступне визначення: комунікативний бар’єр – це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб’єктивно пережита чи реально наявна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.

У Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті відзначається, що стратегічним завданням сучасної системи освіти є виховання творчої соціально активної особистості. Розвиток творчого потенціалу та інтелектуальних здібностей потребує перегляду мети освіти: вона має бути більш динамічною, пов’язаною з ініціативною поведінкою суб’єктів навчання.

Такі жорсткі вимоги соціального замовлення потребують нових підходів до організації навчання. Для досягнення поставленої мети необхідним залишається, з одного боку, пошук прийомів, засобів, методів активізації діяльності студентів і на цій основі розвиток їхнього творчого мислення та самостійності, а з іншого – попередження і подолання тих бар’єрів, які стоять на заваді успішного навчального процесу.

Ефективність професійної підготовки студентів у вітчизняних вищих навчальних закладах сьогодні суттєвим чином залежить не лише від використання інноваційних методів навчання та інформаційних технологій, але й від врахування соціально-психологічних чинників. Важливу роль серед останніх відіграють чинники, пов’язані з організацією ефективного спілкування викладачів, зокрема, з попередженням та подоланням комунікативних бар’єрів, які виникають в процесі взаємодії зі студентами.

Учасники навчально-виховного процесу стикаються з цілою низкою бар’єрів: комунікативних (фонетичних, семантичних, стилістичних, логічних), психологічних, знакових, тезаурусних, ситуативних, темпоральних. Одним із основних завдань викладача є їх виявлення, аналіз, попередження та подолання.

Все це визначило актуальність обраної теми дослідження: «Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами».

Мета дослідження: визначити особливості комунікативних бар’єрів, прийомів та засобів їх подолання у взаємодії викладача зі студентами.

Об'єктом дослідження є процес виявлення та подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Предмет – психолого-педагогічні аспекти виявлення та подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами.

У відповідності до об’єкту, предмету та мети дослідження був сформульований комплекс завдань:

1. Дати визначення й аналіз предмету дослідження у психолого-педагогічній та методичній літературі.

2. Розкрити сутність поняття «комунікативний бар’єр».

3. Визначити критерії та показники діагностики комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами.

4. Розробити та експериментально перевірити комплекс прийомів і засобів, щодо подолання комунікативних бар’єрів.

5. Зробити висновки та скласти методичні рекомендації, щодо прийомів та засобів подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Гіпотеза дослідження полягає в припущені того, що комунікативні бар’єри у взаємодії викладача зі студентами будуть майже відсутні, якщо цілеспрямовано використовувати комплекс прийомів та засобів щодо їх попередження й подолання.

Для перевірки гіпотези і розв’язання поставлених завдань було використано такі методи: теоретичні (аналіз проблеми на базі психолого-педагогічної та методичної літератури); емпіричні (констатувальний і формувальний експерименти; тестування, опитування); методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає у здійснені аналізу теоретично-методологічних основ подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами. Обґрунтовані та експериментально підтверджені прийоми та засоби подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати створюють передумови для покращення процесу подолання комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами. Результати магістерської роботи дозволяють покращити взаємодію викладача вищої школи зі студентами шляхом попередження та подолання комунікативних бар’єрів.

Основні результати дослідження були представлені на ІІІ науково-практичній Інтернет-конференції «Формування готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності».

Логіка дослідження зумовила структуру магістерської роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел із 90 найменувань, 6 додатків, 9 таблиць та 9 рисунків. Загальний обсяг магістерської роботи складає 116 сторінок.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

У психолого-педагогічній літературі зустрічається багато визначень міжособистісної взаємодії, наприклад, як реально функціонуючий зв'язок суб’єктів, що мають свідомість і цілеспрямовану активність, яка характеризується їх взаємною залежністю. У психологічному словнику зустрічається наступне визначення: міжособистісна взаємодія – це особливості й засоби взаємовпливу людей у процесі спілкування й спільної діяльності, особистісні фактори групової інтеграції та диференціації. Ще одне визначення, представлене І.Р. Туйгуновою: «Міжособистісна взаємодія – це процес надання взаємовпливів суб’єктами спільної діяльності один на одного для досягнення певного практичного результату, формування міжособистісних взаємин між ними, й, як наслідок цього, розвитку особистостей взаємодіючих» .

Це визначення, на наш погляд, найбільш повне. Воно повторює й доповнює попереднє, тому у нашому дослідженні ми будемо спиратися на визначення, запропоноване І.Р. Туйгуновою. Однією з важливих особливостей міжособистісної взаємодії у навчально-виховному процесі вищої школи є суб’єкт – суб’єктна модель взаємодії. При такій взаємодії реалізується принцип співпраці,співтворчості студентів й викладача. Враховуючи те, що викладач працює у групі, члени якої також взаємодіють між собою, до його завдання входить й формування цієї групи як сукупного суб’єкту, чиї навчальні зусилля також повинні бути спрямовані на досягнення спільної мети. Це досягається, на думку І.А. Зимньої, за допомогою встановлення психологічного контакту між усіма учасниками взаємодії. Психологічний контакт виникає у тому випадку, коли між взаємодіючими людьми існує взаєморозуміння, зацікавленість і взаємодовіра. Налагодження контакту – головне завдання викладача вищої школи. Від цього залежить успішність освітньої і виховної роботи зі студентами, розвиток і прояв їх особистісних властивостей. Сам факт установлення контакту приносить суб’єктам взаємодії інтелектуальне й емоційне задоволення. Якщо психологічний контакт відсутній, то взаємодія суб’єктів майже або зовсім неможлива.