Сторінка
10

Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки з боку, порівняти себе з оточуючими і скорегувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам'ятати, що набагато легше побачити помилки, неточності у спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, ніж свої власні.

Запропонований тренінг сприяє засвоєнню прийомів ефективного спілкування через ігрові компоненти та техніку активного слухання.

Метою першого заняття було створення групових ритуалів, оволодіння ігровим стилем спілкування, визначення особистісних особливостей кожного учасника, над якими йому доведеться працювати разом з групою.

Першою була вправа «Знайомство». Всі учасники посідали у коло. Їм було надано папір і ручки. Кожен учасник написав у верхній частині аркуша своє ім'я, потім поділив лист на дві частини вертикальною лінією. Ліву позначив знаком «+», праву знаком «–». У лівій частині перерахував те, що подобається (в природі, людині, у собі), а в правій – те, що неприємно в навколишньому світі («не люблю дощову осінь», «ненавиджу брехунів» тощо). Потім всі зачитували свої записи вголос.

Наступною була вправа «Хто я?». Кожна людина має свою власну теорію щодо того, що саме робить її унікальною, єдиною у своєму роді, чим вона відрізняється від усіх інших людей. При цьому виникає питання: чи поділяють навколишні мою думку про себе? Якщо ж вони бачать мене інакше, то що лежить в основі їхнього сприйняття і оцінки?

Ми спробували з’ясувати це питання в процесі виконання наступних вправ. Учасники взяли кілька аркушів чистого паперу і написали на одному з них у правому верхньому куті своє ім’я, до якого вони звикли найбільше (це може бути просто ім'я, ім'я по-батькові, прізвище, ніжне ім'я). Після цього від них потребувалось:

А. Дати відповідь на запитання: «Хто я такий?». Зробити це потрібно було швидко, записуючи свої відповіді точно в такій формі і послідовності, як вони приходили в голову.

Б. Дати відповідь на це ж питання так, як, на їхню думку, про них сказали б їхні батько або мати.

В. Дати відповідь на це питання так, як, на їхню думку, сказав би про них кращий друг (подруга).

Потім потрібно було порівняти три варіанти відповідей і в письмовій формі вказати наступне:

1. У чому полягає схожість?

2. Які відмінності?

3. Якщо є відмінності, то, як їх можна пояснити щодо самого себе?

4. Вказати 10 відповідей самохарактеристики (пункт 1), які стосувалися:

а) фізичних якостей (зовнішність, сила, здоров'я тощо);

б) психологічних особливостей (інтелект, емоційна сфера тощо);

в) соціальних ролей (професійна діяльність, сімейний стан тощо).

Далі потрібно було встановити ту черговість перерахування цих трьох груп якостей, яку учасники вважали найбільш доцільною. З’ясувати, чи зберегли вони свою початкову позицію з приводу своєї самохарактеристики? Якщо ні, то записати у нової послідовності свої якості, названі спочатку. З’ясувати додалися чи змінилися деякі з них і чим учасники пояснюють це?

Зроблений учасниками в письмовій формі висновок і є словесним визначенням їхньої Я-концепції, тобто щодо узгодженого і зафіксованого уявлення про себе самого.

Далі ми спробували розібратися в тому, як на судження про інших людей впливає наше ставлення до них, тобто з'ясували особливості «Я» як суб'єкта сприйняття навколишніх за допомогою вправи «Хто мені подобається і не подобається».

Спілкуючись з оточуючими, ми помічаємо, що вони подобаються нам або не подобаються. Як правило, цю оцінку ми пов'язуємо з внутрішніми якостями людей, які сприймаються нами, а не з особливостями власного сприйняття. Мета цієї вправи – продемонструвати існування змінних, які є у нас самих і не стосуються інших людей, яких ми оцінюємо. Це наочно виявляється в нашому ставленні, часто суперечливому, до людей, яких ми добре знаємо.

Завдання цієї вправи полягало у пригадуванні двох людей, які подобаються учасникам та вказати п’ять якостей, які в них найбільше приваблюють. А потім пригадати двох людей,які учасникам не подобаються, позначивши їх тим же чином, записавши якості, які не подобаються.

Вказавши всі ці якості, учасники змогли побачити, чим схожі люди, які їм подобаються або не подобаються. Провівши порівняння другої пари, вони побачили подібність людей, які їм не подобаються (наприклад, «жорстокий», «жадібний»). Потім порівнявши всі чотири списки ми визначили, які особистісні параметри людей змушують учасників любити або ненавидіти їх. Свої висновки потрібно було записати.

Після цього зовсім неважко було побачити зв'язок власної самохарактеристики з характеристиками, які учасники надають іншим людям, і зробити висновок, що кожен індивід може зрозуміти іншого лише в межах власної Я-концепції. Крім того, вправи допомагають підійти до почуттєвого розуміння феномену «відношення». Воно не співпадає з об'єктивним (адекватним) відображенням дійсності, а містить у собі витоки суб'єктивізму, який перешкоджає повному взаєморозуміння людей.

В цілому учасники зробили висновок про природу Я-концепції людини, її залежності від оточуючих. Тут виникає зв'язок: чим більше нам подобаються люди, тим більше ми подобаємося їм і, як наслідок, поліпшити себе можна лише шляхом поліпшення тих груп і колективів, учасниками яких ми є.

Наступним кроком у нашій корекційно-розвивальній програмі було вироблення правил роботи в групі. Після того, як відбулося знайомство, ми коротко повторили головні норми спілкування в групі. Потім слідувало колективне обговорення і уточнення цих норм: що-то можна додати, виправити і в подальшій роботі користуватися тільки цими нормами спілкування.

Наступною була вправа «Девіз». Вона полягала у тому, що всі учасники по черзі говорили про те, яку футболку і з яким написом-девізом вони купили б собі, якби була така можливість. Цей напис повинний відображати життєве кредо людини, її основний життєвий принцип, а колір відповідати її характеру.

Далі була вправа «Іграшка». Кожен член групи думав про те, якою іграшкою хотів би стати. Група намагалася розгадати цю «іграшку», відбувався обмін враженнями, відчуттями.

Потім слідувала вправа «Відгадай, хто це?». Кожен учасник повинен був скласти детальну психологічну самохарактеристику, не вказуючи відмітних ознак, за якими можна відразу ж дізнатися людину. У цій самохарактеристиці повинно було бути десять-дванадцять пропозицій.

Все написане надавалось керівнику, він перемішував листи і по черзі зачитував. Група намагалася дізнатися, де чия самохарактеристика.

На першому етапі роботи над цим завданням проводилася дискусія з метою виявлення колективної думки. Будь-який член групи мав нагоду висловитися, аргументуючи свою позицію. Врешті-решт склався загальний список якостей, важливих для міжособистісного спілкування.

На другому етапі кожен учасник заповнював вже свій власний список, вказуючи якості, які, на думку групи, важливі для міжособистісного спілкування. У індивідуальний список можна було включати і додаткові важливі якості, на думку учасника, але не підтримані групою. Потім всі оцінювали наявність цих якостей у себе, використовуючи шкалу від 0 до 10 балів.