Сторінка
7

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

Для фінансування вищої освіти застосовуються методи самофінансування типу зарахування частини студентів платної форми навчання залучення коштів приватних структур і спонсорів, отримання закордонної допомоги через систему грантів.

Опрацювання важливих дисциплін закінчується екзаменом чи якимось із видів тестування. Система оцінювання: найвища оцінка – 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), чого достатньо для зарахування дисципліни, 2 (незадовільно). Отримання такої оцінки не дає змоги продовжувати навчання. Менш істотні дисципліни можуть оцінювати за двобальною шкалою: «зараховано» (викладач вважає, що студент загалом виконав вимоги) і «незараховано» (робота студента незадовільна, предмет має бути повторним чи вивченим самостійно). Здійснюються експерименти з рейтинговим оцінюванням і модулюваннями навчальними планами.

Закінчення загальної середньої школи (11 років навчання) надає кваліфікацію «атестат зрілості», професійно- технічної (12 років навчання від його початку) - диплом молодшого спеціаліста. Обидва дають право вступу до ВНЗ.

Ступенева структура вищої освіти передбачає чотирирічну базову освіту з отриманням проміжного сертифіката про базову вищу освіту, і надання кваліфікації «бакалавр» та можливість часткової зміни напрямку навчання чи спеціальності на другому циклі тривалістю 1 рік, навчальний план якої містять переважно спеціальні дисципліни. У такому випадку присвоюється кваліфікація «спеціаліст». Глибша фундаментальна (науковоємка) та фахова підготовка протягом 1-2 років як на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», так і на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» дає право після успішного захисту магістерської роботи отримати диплом професіонала освітньо- кваліфікаційного рівня «магістр». Продовжити навчання і стати магістрами можуть тільки кращі студенти, які відбираються для навчання на основі рейтингових показників на попередніх циклах навчання та з урахуванням їхніх досягнень у науково- дослідницькій роботі.

Науковими ступенями є:

· кандидат наук;

· доктор наук.

Це заключниі рівені підготовки фахівця- професіонала – це аспірантура та докторантура. До аспірантури зараховують на конкурсній основі, зазвичай, фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» на 3-4 роки для виконання самостійних досліджень під наглядом наукового керівника, написання і захисту дисертаційної роботи визначеного рівня та обсягу.

Особа, яка має науковий ступінь кандидата наук, за умови тривалішої наукової роботи та узагальнення її наслідків у тій самій або іншій (зазвичай, суміжний) галузі знань з більшою за обсягом дисертацією може захистити у Спеціалізованій вченій раді дисертацію на здобування наукового ступеня «доктор наук» (процедура захисту складніша, ніж кандидата наук), який є найвищим рівнем наукової кваліфікації та дає широкі право на особисту автономію у дослідженнях і зайняття вищих посаду науковій ієрархії. Присудження спеціалізованими вченими радами наукових ступенів «кандидат наук» та «доктор наук» затверджується державним органом – Вищою атестаційною комісією (ВАК) України. Триває дискусія про доцільність збереження звання «кандидат наук» або переходу на міжнародне – «доктор філософії» (PhD).

До складу навчального персоналу ВНЗ входять чотири категорії викладачів: професори, доценти, старші викладачі, асистенти (викладачів). Визнання науково-педагогічного рівня (викладацька кваліфікація, навчально-методичні та науково-методичні досягнення, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів) кандидата чи доктора наук здійснюється шляхом присвоєння вчених звань.

Вченими званнями є «доцент» (кандидат або доктор наук) та «професор» (доктор наук, в окремих випадках кандидат наук, який має особливі науково - педагогічні досягнення). Вчені звання доцента і професора присвоює Атестаційна колегія Міністерства світи і науки України за поданням відповідного вищого навчального закладу 3-4 рівнів акредитації або наукової установи Національної чи галузевих академій України.

Професор має очолювати кафедру чи напрям наукових досліджень, викладати якийсь профілюючий курс (дисципліну) та керувати науковою роботою аспірантів чи здобувачів. Доцент повинен читати лекції і керувати науковою роботою магістрів, студентів, а в окремих випадках може керувати науковою роботою аспірантів чи здобувачів. Старший викладач має право читати лекції і вести інші види занять; асистент для читання лекцій повинен отримувати дозвіл керівництва вищого навчального закладу або факультету. Усі викладацькі посади заміщуються за конкурсом; їх мають право обіймати особи з науковими ступенями та вченими званнями і фахівці освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Аудиторне навчальне навантаження викладачів становить від 400-600 годин у професорів, до 800-900 для асистентів.

України підписала основні конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про взаємовизнання дипломів, уклала також двосторонні угоди. Ставлення до закордонних атестатів про вищу освіту досить толерантне, бо в більшості інших країн вона триваліша, ніж в Україні. Другою причиною є те, що майже всі кандидати виявляють свої знання з важливих для навчання в університетах дисциплін під час річного періоду вивчення мови і складання випускних екзаменів з мови і цих дисциплін.

Визнання дипломів про вищу освіту та наукові ступені здійснюється через окрему експертизу. Офіційними органами з визнання кваліфікації Міністерства освіти і науки України, а наукових ступенів – Вища атестаційна комісія України.

До іноземців ставляться ті самі вимоги, що й до громадян України, за винятком випадків міждержавного обміну, коли відбір кандидатів здійснюється країна-партнер. Оскільки майже всі іноземці проводять в Україні рік на мовних курсах з паралельним повторенням необхідних предметів виконують роль вступних до університетів та інших закладів вищої освіти

За окремими винятками все викладання здійснюється українською мовою. Іноземці найчастіше проходять підготовку на 9-місячних курсах в українських ВНЗ. Після першої стадії вивчення мови на цих курсах викладаються і дисципліни обраного напрямку вищої освіти. Заключні екзамени є одночасно вступними до ВНЗ. Формально іноземець повинен відповідати тим самим вимогам, що й український абітурієнт.

Для доступу до першого циклу вищої освіти кандидат повинен мати посвідчення про завершену середню освіту, яке б надавало йому право вступу до університету своєї країни і визнавалося Україні. З початку 90-х років країна сповідує принцип відкритості своєї вищої освіти для іноземців, які можуть індивідуально звертатися до університету, що мають відповідні ліцензії на підготовку іноземних громадян, та укладати індивідуальні угоди на отримання освіти без попередньої згоди з боку Міністерства освіти і науки України. Кількісні обмеження на зарахування іноземців визначають ліцензованим обсягом підготовки. Для прибуття на навчання необхідно отримати візу і завчасно оплатити закладу освіти вартість річного навчання.

Дуже часто, отримавши диплом, іноземці продовжують навчання, аби здобути науковий ступінь кандидата наук. Для цього вони повинні виконати ті самі вимоги, що й громадяни України, оплативши за сває навчання до моменту захисту дисертації та отримання наукового ступеня «кандидата наук».