Сторінка
10

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

3. Вжиття заходів для розширення автономії вищих навчальних закладів з навчальної, наукової та фінансово-господарської діяльності, розроблення з цією метою проектів законів.

4. Всебічна підтримка наукової та науково-технічної діяльності шляхом інтеграції освітянської та наукової діяльності, подальший розвиток науки в провідних вищих навчальних закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема шляхом забезпечення сучасним обладнанням.

5. Підвищення рівня змісту підручників для загальноосвітніх навчальних закладів, їх уніфікація; вжиття заходів для недопущення зловживань у процесі замовлення, виготовлення та рецензування підручників.

Ці пріоритети повинні бути враховані при розробленні державних вимог до рівня та обсягу освітньої підготовки. Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні встановлюються державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти – це сукупність норм, які визначають вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання вищої освіти. Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напрямку підготовки (спеціальності) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

У 2001 р. вступив у дію „Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти”. Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

· демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

· необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

· забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

· диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

· введення механізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Проте, дослідження систем освіти і прогнози розвитку вищої освіти свідчать, що освітнє середовище динамічно еволюціонує у всьому світі. Водночас глобалізація економіки, політики і культури підштовхує орієнтацію вищої освіти на глобальний ринок праці й технологій. А це змушує постійно переглядати класифікатор спеціальностей в Україні з метою наближення його до зразків розвинутих країн.

Держава та нація без сучасної освітянської системи нездатні до відтворення культурних цінностей, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку економічних та інтелектуальних ресурсів, відновлення і збереження демократичних інститутів. Слушно зауважує відомий педагог проф. О. Вишневський. що "всяка добра організація освіти мусить орієнтуватися на чітко окреслений зміст соціального замовлення, яке випливає з тих процесів, що переживає народ, а відтак і на їх прогноз".

Таким чином, слід усвідомлювати, що сучасні освітянські реформи - це імператив часу, оскільки для сучасної України освіта стає умовою і гарантом забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного суспільства.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі. Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Стає все більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов, найбільш значущими серед яких є приєднання України до Болонського процесу, що вимагає суттєвої „європеїзації” вітчизняної освіти, яка досі зберігає радянські освітні традиції та риси.

Основним завданням Болонського процесу було реформування системи вищої освіти, яке до 2010 року повинно завершитися створенням європейського простору вищої освіти, інтегрованого в європейський науковий простір. Задля цього країни-учасниці Болонського процесу, поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів, домовилися в межах своєї компетенції проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти.

Вона підтверджує свої зобов’язання відносно координації своїх дій у рамках Болонського процесу з метою формування Європейського простору вищої освіти.

З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:

· запровадження та розвиток системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

· затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

· застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

· зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни .

Але проблема гармонізації державних стандартів освіти із європейськими та світовими вимогами полягає у віднаходженні складного балансу між двома процесами, що покладені в її основу – процесом уніфікації освітніх вимог, технологій навчання та контролю, а також процесом варіативності та спеціалізації освіти, який покликаний задовольнити потребу конкретного суспільства у високопрофесійних кадрах, потребу людини отримувати знання у найзручніших для неї самої формах. Особливо цей пошук стосується вищої освіти – адже саме вона є найважливішою ланкою формування людини у якості громадянина та фахівця.