Сторінка
2
Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну поведінку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей. Осягнути суть і специфіку системи освіти як соціального інституту можливо тільки на основі застосування її специфічних рис. До них належать:
1. Соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.
2. Форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві.
3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.
4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб’єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи та ін.).
5. Спеціальні методи освітянської діяльності – навчання, виховання.
6. Свідомо поставлені цілі.
7. Планомірний систематичний характер реалізації процесу свідомої реалізації.
8. Певний зміст освіти – наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і років навчання.
9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини,у розвитку її мислення. (Прикладом може бути разючий контраст між однолітками, що пройшли через різні системи освіти).
10. Використання освіти як механізму запобігання соціально небажаним впливам.
11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.
Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним із зважливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціально важливих функцій.
Організована освіта як соціальний інститут, як підсистема суспільства склалася історично. Щодо причин виникнення освіти існують різні думки. Одні виходять з визначеної ролі соціально-економічних причин, матеріального виробництва, інші системи освіти виходять з практики священослужіння, державного управління. З огляду на різні думки можна вважати, що система освіти постала внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
Історично першими закладами освіти були школи жерців у Межиріччі, в яких особливу увагу приділяють вивченню астрономії. Школа шумерської держави існувала при храмі і готувала писарів, служителів культу. Струнка і розгалужена система освіти була в античних державах. Більшість вільного населення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль тут належала вищій ланці освіти, що була пов’язана з швидким розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях. Потреби державного управління зумовили розвиток середнього ступеня освіти (старогрецькі гімназії і староримські школи риторів). Саме ці навчальні заклади сприяли утвердженню ідеалу калокагатії – всебічного розвитку особи. Система освіти античності загалом була пов’язана з уявленням про повноцінного громадянина як людину розвинуту інтелектуально, фізично, естетично і духовно.
У середньовіччя освіту і на Заході, і на Сході характеризували крайній консерватизм і догматизм, безмежна віра і поклоніння перед церковними авторитетами. Переважне значення виховної функції в системі освіти зберігалось аж до зародження капіталістичних відносин. Планування, організація, зміст, контроль навчання і виховання централізованого здійснювала церква.
Важлива віха в розвитку освіти – виникнення в XII-XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вона, а також прагматично спрямовані міські гільдійські і цехові школи забезпечили для реформи схоластичної системи освіти. Остаточні якісні зміни системи освіти відбулися пізніше, в XVI-XVII ст. Великі географічні відкриття, досягнення інших галузей природознавства радикально змінили бачення світу. Під їхнім впливом приходить усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. Засновується велика кількість середніх спеціальних навчальних закладів – технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл. Вища ланка системи освіти розширюється за рахунок природних і технічних факультетів. На зміну зневажливому ставленню до природних наук, характерному для аристократії і духовенства, прийшла орієнтація на засвоєння у системі освіти необхідних для життєвого успіху знань. Однак найпомітнішими були зміни у системі народної освіти, покликані до життя необхідності задовольняти нові потреби щодо масової підготовки працівника нового типу – робітника великого машинного капіталістичного виробництва. Крім того, доступ до широкої освіти став можливим, коли народ почав впливати на уряд. Третім важливим чинником розширення освіти сформування зацікавленої соціальної групи, яка претендувала на свою частку в суспільному багатстві. В індустріально розвинутих країнах у другій половині XIX ст. вводиться безплатна обов’язкова початкова освіта.
Відбуваються радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX – на початку XXст. Це виявилось у відмові від пануючих століттями схоластичних і утверджені дидактико-виховних методів, вироблених видатними гуманістами-мислителями і педагогами Я.А. Каменським, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.
З одного боку, освіта як соціальний інститут є сукупністю певних установ, осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції, з іншого боку, освіта – це набір, система ідей, правил, положень, стандартів, норм діяльності, поведінки людей у ситуаціях освітянського життя.
Освіта як соціальний інститут має історичний характер. Це відносно стійка форма соціальної практики, за допомогою якої функціонує суспільне життя, забезпечуються необхідні соціальні зв’язки та відносини, що характеризують суспільство.
Специфіка освіти визначається типом суспільства, в якому вона функціонує, політичним, державним ладом, соціально-класовими, економічними відносинами. Разом з тим слід зауважити й наступність освіти в її історичному розвитку. Саме цей момент важливо врахувати в наш час, у період утворення нової української національної школи – школи XXI століття.
Маючи певну мету діяльності і виконуючи свої функції, освіта задовольняє відповідні соціальні потреби та інтереси. Унаслідок цього стабілізуються соціальні відносини і узгоджується різноманітна діяльність членів суспільства. Функціонування освіти, виконання людьми в межах цього соціального інституту певних ролей зумовлюється соціальними нормами її внутрішньої структури. Саме ці норми визначають обов’язків порядок, встановлюють міру, стандарт поведінки людей, спрямовуючи соціальну діяльність. У зв’язку з цим слід зауважити, що освіта інтегрована в систему соціальних інститутів. Тільки така об’єднана система може забезпечити й гарантувати функціонування суспільства. Без соціальних інститутів взагалі не існує суспільства, людства як колективного утворення.