Сторінка
15

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

Надлишкова формалізація форм контролю – тестування – нівелює особистість, знижу творчу природу мислення людини до положення придатка машини, яка оцінює коефіцієнт інтелекту студента і ставить йому оцінку, яка зачасту залишається відміткою в душі – студент вчиться не заради знань, а задля рейтингу або заохочувальних стипендій.

Ще одне «нововведення» - особлива увага , що приділяється самоосвіті, тепер до 70% матеріалу з кожної дисципліни студент має вивчити самостійно.

Сучасний світ змінюється з неймовірною швидкістю – те, що ще декілька років назад було в новинку, сьогодні вже минулий день. Розвиток бізнесу, постійні зміни в законодавстві, досягнення в сфері техніки і IT – для того, щоб залишатися кваліфікованим спеціалістом, необхідно не лише слідкувати за останніми досягненнями, але брати їх на озброєння. В таких умовах самоосвіта є однією із компонент нормальної професійної діяльності.

Тому в основі нових форм і методів освіти лежить не завчання конкретних даних з вузької спеціальності, а засвоєння більш широкого діапазону інформації, отримані навички пошуку і аналізу фактажу, вміння ставити проблемні задачі і шукати їх рішення, вміння аргументувати і відстоювати свої позиції. Все це дасть можливість молодим людям орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, можливість максимально реалізувати себе, перекваліфікуватися в необхідний момент. Але з’являється наступне питання: не призведе це до того, що зросте кількість «практиків», а кількість наукових дослідників, вчених в результаті такої системи освіти різко зменшиться?

Розглядаючи позицію студента в «новому середовищі» необхідно зазначити те, що деякі студенти одночасно вчиться в вузі та працює, щоб оплатити навчання. Адже навчання в більшості своїй залишається платним.

Тепер студенти мають робити вибір: вчитися чи працювати. Але, якщо працювати, то не порушувати принципи Болонської системи.

Відповідно до Болонського процесу, 2010 року українська освіта мала б гармонійно влитися в сферу єдиного європейського освітнього простору. На практиці це б означало, що українські дипломи визнаються європейцями на рівних, а так звана мобільність наших студентів мала б бути не менша, як 20%, тобто понад чверть наших студентів мали б навчатися в інших країнах.

Мобільність – важлива якісна особливість європейського простору, вона передбачає мобільність людей між вищими навчальними закладами та між державами.

Підчас навчання можна буде без перепон змінювати країну або університет. Тобто тепер зовсім не обов’язково навчатися в одному вузі: якісь дисципліни можливо вивчити, наприклад, у Франції, якісь в Німеччині, деякі в Україні, після чого в одному з університетів отримати диплом з європейським вкладишем.

Студент цього року отримує бакалавра і сподівається вступити до магістратури західноєвропейського вишу. І хоча реалізувати його мету теоретично справді можливо, практика свідчить про зовсім інше. У таких випадках українським бакалаврам часто доводиться або «довчатися» на бакалавра «західного зразка», або додатково складати чимало тестів для вступу одразу до магістратури.

Більшість українських студентів все рівно не зможуть собі дозволити навчатися закордоном. Навчання в англомовних країнах коштує від чотирьох до двадцяти п’яти тисяч доларів на рік. Той у кого є такі гроші може і сьогодні може безперешкодно отримати освіту в іншій державі. Інша справа, якщо б нова система дозволила оплачувати за навчання закордоном в кредит. Але про це в Болонській конвенції немає ні слова.

З російських ЗМІ відомо,що 72% з опитаних студентів хотіли б навчатися рік або семестр в вузі іншої країни або іншому вузі Російської Федерації, однак лиш 5% студентів спроможні оплатити своє навчання.

В Україні до того ж заважають системні невідповідності, візовий режим, економічні характеристики нашої країни, зрештою різниця між рівнем життя в Україні та країнах ЄС. Але, коли йдеться про інтернаціоналізацію освіти, що є освітянським крилом глобалізації, зусилля держави мають бути ексклюзивними.

Працевлаштування – це один із принцип, що лежить в основі забезпечення прав молодої людини на транснаціональну освіту.

Болонська декларація підтвердила, що можливість влаштування на роботу – це основне питання для вищих закладів у всій Європі; це стратегічна мета, яка не має альтернативи. Працевлаштування – це індикатор успіхів Болонського процесу в цілому. Він настільки важливий, що в дискусіях про доцільний термін навчання на будь-якому рівні учасники дійшли висновку, що навчатися, використовуючи принцип навчання через усе життя”, треба доти, поки не знайдеш роботу.

Єдиний європейський диплом спрощує працевлаштування наших громадян закордоном, і це один із головних плюсів Болонського процесу. Як і сама концепція неприривного (пожиттевого) навчання, яка дозволяє людині отримати напротязі життя декілька дипломів і учених степенів, а університету – значно покращити фінансово-матеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для тих, хто бажає продовжити навчання.

Сумнівною для багатьох залишається і можливість вільного працевлаштування за кордоном з нашим дипломом, як би оптимістично це не виглядало в теорії. А навіть якщо гарна робота за кордоном стане для наших співвітчизників реальністю, то в даному випадку кажуть противники Болонської конвенції, ми будемо мати справу з офіційно розширеною (кажучи російською) «утечкою мозгов», адже і сьогодні той, хто їди навчатися закордон, найчастіше вже не повертається додому.

В умовах соціально-економічного стану, в якому знаходиться Україна зараз (безробіття, недолік робочих місць, низька заробітна платня, слабкий соціальний захист), може виникнути патова ситуація: посилення міграції громадян України до країн Європи в пошуках вартої роботи, витік інтелектуальних здобутків із держави. Тому рішення освітніх проблем в Україні, відповідно Болонським домовленостям, вимагає інтенсивного розвитку виробництва, створення значної кількості робочих місць, забезпечення молоді, відповідно до українського законодавства, правом першого робочого місця, яке досі залишається лише гаслом.

Виникає запитання: чи варто було змінювати упаковку, якщо зміст залишився той самий? У будь якому разі, приєднання України до Болонського процесу дає надію на конкретні позитивні зрушення. Зокрема віриться, що не в такому вже далекому майбутньому дипломи усіх наших вузів на Заході котуватимуться так само, як і в Україні.

Таким чином, стає зрозумілим, що однозначної оцінки Болонському процесу дати не можливо, тим паче в Україні, де, порівняно з Європою, існує ще більше проблем.

Проаналізував вищесказане можна зробити наступні висновки.

По-перше, Україна дійсно повинна реформувати систему освіти, так як це диктують як зовнішні - інтеграція до Європи, так і внутрішні – економічне зростання – фактори.

По-друге, Україна не повинна сліпо копіювати західні стандарти в сфері освіти. І на шляху до європейського простору, важливо враховувати той факт, що ми – космічна держава і відповідно до слів колишнього Призидента Леоніда Кучми, будемо учасниками польоту на Марс. Ось чому не варто змінювати «якість» підготовки на «кількість» студентів.