Сторінка
1

Організація особистісно-орієнтованого виховання у початковій школі

Одним із пріоритетних завдань виховання визначено гармонійний розвиток особистості учня. Реалізувати це завдання можливо за умови впровадження новітніх виховних технологій. Сьогодні однією з перспективних є технологія особистісно-орієнтованого виховання, яка дозволяє дитині реалізовувати власні прагнення, допомагає їй самовдосконалюватися.

Власна активність дитини у виховному процесі є передумовою ефективного виховного процесу. Ще С.Л. Рубінштейн підкреслював необхідність такої організації педагогічного процесу, щоб вихователь керував діяльністю вихованця, організуючі його активне самовиховання шляхом здійснення самостійних і відповідальних вчинків.

Основними завданнями вихователя в особистісно-орієнтованому вихованні – це заохочення активності вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотивації постійного самовдосконалення, чітке визначення духовних цінностей і змістовних життєвих орієнтирів, сприяння самовираженню, саморозкриттю і самореалізації вихованця, своєчасне коригування його дій. Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно-орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання і самоактивності, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя.

На сьогоднішній день виховна система повинна бути заснована на такій взаємодії педагога і дитини, при якому за допомогою педагога діти здатні визначати напрямок, засоби і темп власного розвитку. Це сприяє прояву індивідуальних здібностей та розвитку учнів. Орієнтація на інтереси дитини сьогодні одна з важливих рис особистісно-орієнтованого виховання. Вихователь повинен створювати сприятливі умови для самовдосконалення та самореалізації особистості. Повага до особистості дитини, до її внутрішнього світу, визнання її права бути самим собою, створення умов для розвитку її здібностей, задоволення індивідуальних потреб і потреб самореалізації – все це характеризує роботу вихователя за напрямком гуманістичної орієнтації.

Об’єкт дослідження: процес організації особистісно-орієнтованого виховання у початковій школі.

Предмет дослідження: основні шляхи впровадження особистісно-орієнтованого виховання дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: дослідити вплив особистісно-орієнтованого виховання на формування позитивних якостей у дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

- вивчити психолого-педагогічну літературу стосовно особистісно-орієнтованого виховання школярів;

- обґрунтувати методичну доцільність використання різних форм особистісно-орієнтованого виховання;

- теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити оптимальне поєднання різних форм виховної роботи та їх вплив на особистість дитини.

Педагогічні ідеї педагогів-класиків, як концептуальна основа особистісно-орієнтованого підходу

Основними принципами виховання А. Дістерверг вважав: природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю А. Дістервег розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Самодіяльність, під якою розумів активність, ініціативу, німецький педагог вважав важливою рисою особистості. «Людська природа виявляє себе у задатках…тому завдання виховання – спонукати і спрямувати їх самодіяльний розвиток,» - говорить А.Дістервег. Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання передавати молодому поколінню досягнення культури свого народу. Також він підкреслював, що, тільки знаючи психологію і фізіологію, педагог може забезпечити гармонійний розвиток дітей.

В педагогічній системі К.Д.Ушинського провідне місце займає вчення про цілі та принципи виховання. Однією із його основних ідей є ідея народності виховання. У статті «Про народність у суспільному вихованні» він дав високу оцінку всім народам Росії, народність вважав основою виховання підростаючого покоління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу. К.Д.Ушинський відводить велику роль праці у вихованні особистості. У своїй роботі «Праця в її психічному і виховному значенні» він підкреслює, що людина формується і розвивається у трудовій діяльності. Але найбільша роль у вихованні, на думку педагога, належить саме особистості вихователя. Він зазначав,що «у вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він не був би придуманий, не зможе замінити особистості в справі виховання».

А.С. Макаренко у творі «Педагогічна поема» висуває ідею використання колективу, як засобу виховання. Він багато зробив для її обговорення та наповнення конкретним змістом в тих умовах роботи, які йому не приходилось обирати. Він назвав ознаки колективу, стадії розвитку колективу та шляхи його формування. Педагог зазначав, що саме колектив, а особливо його актив, несуть в собі великий виховний вплив. Також, на його думку, значну роль у вихованні дитини займає колектив сім’ї. «Хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки, які живуть цікавим, повноцінним життям,» – писав А.С.Макаренко.

Велике значення в педагогічній теорії і практиці А.С.Макаренко надавав трудовому, фізичному та естетичному вихованню. Він вважав, що праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов’язана з моральним, естетичним, фізичним та іншими аспектами виховання.

Визначаючи мету виховання, А.С. Макаренко говорив: «Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, при цьому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання, і знання – абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні прагнути.»

Поважне ставлення до людської гідності, особистості учня є, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені у дитини від народження – доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості. «Ми глибоко переконані в тому, — пише В.О.Сухомлинський у статті «Людина неповторна», — що немає людини, яка в належних умовах, за вмілого виховання не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту. П'ятсот вихованців, духовне обличчя яких ми повинні сформувати, — це п'ятсот неповторних талантів і обдаровань. Поважати в кожному учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення — це насамперед розкрити в ньому таку людську неповторність.»

«Дитина – вище творіння Природи і Космосу і несе в собі їхні риси – могутність і безмежність,» – говорить Шалва Олександрович Амонашвілі.

Він обирає виховання благородної людини. Ш.О.Амонашвілі вважає, що в нашому суспільстві не вистачає благородних людей. Благородство, на його думку, синтезує всі найкращі риси людини. "…Благородна людина — вона духовна, вона чесна та чиста, вона любляча, чуйна і проявляє турботу до всіх, вона вміє проявляти свої добродушні якості та прагнення…»