Сторінка
3

Організація особистісно-орієнтованого виховання у початковій школі

В ході обговорення казки дитина може знайти свою проблему, з’ясувати мотиви деяких вчинків, навчитися способам долання труднощів, визначити відношення до оточуючого світу і до самого себе, актуалізувати почуття, що допоможе дитині в майбутньому, надає відчуття захищеності, заспокоює нервову систему, знімає напруження та тривожність.

Ігротерапія

За визначенням М.І. Чистякової ігрова терапія – це метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. У його основі лежить визнання того, що гра робить сильний вплив на розвиток особи. Мета використання ігрової терапії – не міняти і не переробляти дитини, не учити її якимсь спеціальним навикам поведінки в суспільстві, а дати можливість «прожити» в грі ситуації, що хвилюють його, при повній увазі і співпереживанні дорослого.

«В кожній людині можуть розквітнути сотні неочікуваних талантів та здібностей, якщо йому просто надати для цього можливість,» - писав Д.Лессінг. Саме в грі краще всього проявляються індивідуальні особливості, здібності та взаємовідносини між дітьми. Через гру педагог може непомітно впливати на характер вихованця, корегувати його поведінку, відмічати особливості його розвитку. Ігрові ситуації діти сприймають більш природно, ніж серйозні обговорення. Ігри допомагають дітям розслабитися, розкритися і почувати себе комфортно.

Вихователь повинен завжди шукати привід для того, щоб зробити гру «уроком життя», осмислити її з вихованцями. Коли діти грають, вихователь не повинен відволікатися та займатися своїми справами, гра для нього – поле спостереження за вихованцями, можливість познайомитися ближче.

Гузина М.С. виділяє такі види ігрової терапії: недирективна, директивна і змішана ігротерапія. Недирективна ігрова терапія – це цілеспрямована система, центром якої є дитина як самостійна особа, здібна до саморозвитку. Цілі недирективної ігротерапії узгоджуються з внутрішнім прагненням дитини до саморозвитку та самовиховання. Директивна ігрова терапія – це форма, в якій педагог виступає в ролі організатора, керівника психотерапевтичного процесу, який бере на себе відповідальність за досягнення цілей психотерапії. Основним завданням є навчання дитини адекватній соціальній поведінці шляхом наслідування (еталону, іншим дітям, педагогові). При директивній поведінці педагог структурує хід ігротерапії, визначає поведінку дитини, вимоги співпраці в терапії. Змішана ігрова терапія – це метод психотерапії, заснований на інтеграції директивною і недирективною ігротерапії. Синтез найбільш вдалих прийомів ігрової терапії різних форм дозволяє в достатньо короткий проміжок часу використовувати різні варіанти ігрових дій з урахуванням індивідуальних можливостей дитини.

А. Лопатіна та М. Скребцова писали: «…найголовніше – ігри повинні слугувати для розвитку душі дитини.» Саме тому, ігри необхідно будувати таким чином, щоб діти почали задумуватися над своїми вподобаннями, своєю поведінкою, а надалі – про навколишніх людей, рідних, близьких.

«Гра – це привід зрозуміти щось більше,подивитися на себе зі сторони, обдумати важливі питання…».

Арттерапія

Арттерапія – це метод психотерапії, який використовує для лікування і психокорекції художні прийоми та творчість (наприклад, малювання, орігамі, ліплення, лялькотерапія, музичне та інші види мистецтва) Арттерапевтичні заняття допомагають більш ясному, тонкому вираженню своїх переживань, проблем, з однієї сторони, а також творчому самовираженню – з іншої. В процесі творчості дитина може більш яскраво себе проявити ніж в письмі або в спілкуванні.

Термін «арттерапія» запропонував художник Адріан Хілл (Англія), він пов’язував лікувальний ефект образотворчої діяльності, перш за все, з можливістю відвернути увагу пацієнта від його «хворобливих переживань». На думку А.Хілла, завдяки можливості створювати нові образи людина відволікається від переживань з приводу своїх фізичних недоліків і концентрує увагу саме на тому, що допомагає їй звільнитися від страждань.

Потяг дитини до образотворчих, музичних і рухливо-ритмічних діянь є рівноцінно важливим для формування здорової психіки людини. Академік В.Бехтерєв вважав, що не дарма з давніх-давен матері співають своїм малюкам, наголошуючи що «…без колискових взагалі неможливий повноцінний розвиток дитини».

Одним з найцікавіших видів арттерапії В. Бехтерєв вважає лялькотерапію Він зазначає, що правильний підбір іграшок та ляльок має велике значення: це можуть бути звичайні ляльки, іграшки або лялькові будинки, які можуть зображувати членів сім’ї дитини, які надають можливість дітям безпосередньо виражати свої почуття. Коли діти розігрують сцени з ляльками, то є можливість спостерігати відношення між членами сім’ї: суперництво чи суперечки між братами або сестрами, піклування членів родини одне про одного та інше. А такі іграшки як машинки, човники, літаки мають велике значення для впертих, сором’язливих, відлюдних дітей, тому, що вони мають можливість просто грати з цими іграшками, такий процес заспокоює дітей, у них нормалізується кров’яний тиск і серцевий ритм. Ляльки, які дитина може надіти на руку (лялька-петрушка) у корекційній роботі використовуються для того, щоб дитина могла виражати свої емоції, для опису і виразу подій, якщо дитина не може підібрати потрібних слів.

Цікавим і корисним педагоги виділяють такий вид арттерапевтичної роботи як робота з побутовими поліфункціональними предметами, які не мають строгої фіксованої функції (листи паперу, шматочки дерева, палки, мотузки, шматочки різноманітних тканин, шматки шкіри тварин, пінопласт та інше). У діях дитини з такими предметами на перший план виступають не основні, а істотні можливості цих предметів, з точки зору використання такої їх сторони. Така робота допомагає дитині відкрити нові властивості й якості, які приховані при поверхневому сприйманні, при цьому розуміння сутності предметів виявляються повнішими і яскравішими.

Л.Д. Лебедєва визначає: «Арттерапія запозичує прогресивні фундаментальні теорії і практичні відомості з психології, психотерапії, педагогіки, культурології, мистецтва. На сучасному етапі свого шляху до самостійності вона характеризується тенденцією до інтеграції.» В наш час ми часто можемо зустрічати арттерапію, як елемент певної виховної роботи, а не як окрему технологію.

Основні проблеми впровадження особистісно-орієнтованого виховання

Основними проблемами впровадження особистісно-орієнтованого підходу у виховання дітей молодшого шкільного віку є:

- авторитарність у вихованні самого педагога;

- неповага до людської особистості вихованця, незмога вихователя поступитися своїми принципами, стати на однин щабель з вихованцем;

- ефективність виховання залежить від особистості педагога;

- результативність виховання не завжди відповідає очікуванням вихователя;

- незмога вихователя поєднати повагу до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.

Вихователю дуже важко відмовитись від усталеної системи авторитарного виховання, якщо він сам виховувався в таких умовах . «Ми повинні рішуче відмовитись від авторитарності та імперативності, які є протиріччями гуманістичного виховання дитини,» – писав Ш.А.Амонашвілі. Виховання – це єдність духовного життя вихователя і вихованців. Виховання набуває найбільшого значення, якщо вихователь та діти почувають себе однодумцями. Для вихованого процесу характерно постійне духовне збагачення і тих, кого виховують, і тих, хто виховує. Щоб виховати особистість, вихователю необхідно постійно самовиховуватись, розвиватися, збагачувати свій потенціал. К.Ушинський вважав, що без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер.