Сторінка
3
Освіта відрізняється від інших соціальних інститутів своєю спрямованістю, змістом діяльності, тобто функціями, про які вже йшлося вище. Як зазначалося, система освіти як соціальний інститут, предмет соціологічної освітянської науки виконує дві функції: поточну і перспективну. Але це, так би мовити, характеристики зовнішнього плану. Суттю ж, внутрішньою основою, найважливішою ознакою освіти є її здатність впливати на розвиток людини, готувати особистість до активної соціальної діяльності. Інші функції освіти (механізм передавання від покоління до покоління соціального досвіду, знань, результатів культурно-історичного розвитку суспільства, культуро твірна, соціокультурна діяльність) підпорядковані основній освітній проблемі – соціалізації індивіда.
Якщо деталізувати завдання, напрямки діяльності системи освіти як соціального інституту, то можна виділити такі сфери життєдіяльності суспільства, де освіта відтворю певні функції.
Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Аналіз їх дає змогу визначити її властивості, специфіку, межі.
Соціальна функція освіти – це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини.
Раніше говорилось про те, що освіта пов’язана з усіма сферами життєдіяльності. Реалізується цей зв'язок через особистість, яка входить до економічних, політичних, духовних, інших соціальних зв’язків. Освіта є єдиною спеціалізованою підсистемою суспільства, цільова функція якої співпадає з ціллю суспільства. Якщо різноманітні сфери і галузі господарства виробляють певну матеріальну і духовну продукцію, а також послуги для людини, то система освіти «виробляє» саму людину, впливаючи на його інтелектуальний, моральний, етичний і фізичний розвиток. Це все засвідчує головну соціальну функцію – гуманістичну.
Гуманізація - об’єктивна необхідність суспільного розвитку, основний вектор якого – направленість на людину. У нашому суспільстві людина, яка проголошувалась як найвища мета, а насправді була перетворена на «трудовий ресурс». Це знайшло своє відображення в системі освіти, де школа свою головну функцію бачила в «підготовці до життя», а під «життям» насправді опинялася трудова діяльність. Цінність особистості як неповторної індивідуальності, самомети суспільного розвитку була відсторонена на другий план. Цінувався перш за все «робітник». А оскільки робітника можна замінити, звідси виник антигуманний тезис про те, що «незамінних людей немає». По суті виходить, що життя дитини підлітка – це ще неповноцінне життя, а лише підготовка до нього, а життя починається з вступом в трудову діяльність. А що ж з завершенням її? Не випадково в суспільному розумінні складалося відношення до старих, інвалідів як до неповноцінних членів суспільства. На жаль, на даний момент ситуація в цьому плані не покращилась, а необхідно говорити про наростання дегуманізації суспільства як реальний процес , де вже втратилась і цінність праці.
Розглядаючи гуманістичну функцію, слід зазначити те, що це поняття наповнюється новим змістом. Людина не центр Всесвіту, але частина Соціуму, Природи, Космосу. Якщо звернутись до різноманітних ланок системи освіти, то з найбільшою повнотою гуманістична функція призначена реалізовуватись в системі дошкільної освіти і в загальноосвітній школі , причому в найбільшій мірі – в молодших класах. Саме тут закладаються основи інтелектуального, морального, фізичного потенціалу особистості. Як показують останні дослідження психологів і генетиків, інтелект людини на 90% сформований вже до 9-річного віку. Але тут ми стикаємося з явищем «перевернутої піраміди». Як раз ці ланки розглядаються в самій системі освіти як не основні, а на перший план (по значимості, фінансуванню і т. д.) виходять професійна, середня і вища освіта. В результаті соціальні втрати суспільства значні і невідновні. Для вирішення проблеми необхідні: подолання предметоцентриського підходу в освіті, перш за все в загальноосвітній школі; гуманітаризація і гуманізація освіти, які включають наряду зі зміною змісту освіти і зміни відносин в системі вчитель – учень (від об’єктивних до суб’єктивно-обєктивним).
Формування освітніх спільностей, які пов’язані входженням в освітні процеси і цінним відношенням до освіти, і їх відтворенню.
Гомогенізація суспільства через організовану соціалізацію індивідів – прищеплення спільних соціальних характеристик заради цілісності суспільства.
Дивлячись на те, як суспільстві все більшу кількість досягнутих статусів зумовлено освітою, все більш очевидною стає і така функція освіти, якактивізація соціальних переміщень. Освіта у всьому світі закономірно стає головним каналом соціальних переміщень, як правило сходження вгору, що веде індивідів до більш складних видів праці, більшого доходу і престижу. Завдяки їм класова структура стає більш відкрита, соціальне життя – більш егалітарним, а сприятливі відмінності у розвитку різних соціальних груп реально пом’якшуються.
Соціальна селекція. Ще одна функція системи освіти реалізується через взаємодію з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні точки зору цієї взаємодії. Одні вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру З функціоналістичної точки зору, освіта – раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли здібні й найактивніші люди посідають вищі посади. Представники цього напрямку вважають, що система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, що в закладах освіти оцінюють людей на основі їх досягнень, незважаючи на класову належність, расову і стать тощо.
Згідно з теорією людського капіталу, освіта – це капіталовкладення в тих, хто навчається. Які і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На основі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, яка зумовлюється кількістю і типом «капіталовкладень», інвестованих у їх освіту. Таким чином виправдовується нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило різні витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. Винагороди відповідають капіталовкладенням.
В освіті індивіди розходяться по потокам, що наперед визначають їх майбутній статус. Формальне обґрунтування цього – рівень здібностей, для вияву яких використовують тести. Але в тести входить певний культурний контекст, розуміння якого залежить від домінуючої культури (на якій побудовані тести) і культурних особливостей мікросередовища первинної соціалізації учня. Чим більша дистанція між цими культурними типами, тим менше уваги від вчителя отримує учень і тим вірогідніше, що він не справиться з тестом. Освітня кар’єра індивіда, таким чином, в багатьох речах зумовлена соціальним положенням його батьків.
Відтворення тих соціальних класів, груп і прошарків, приналежність до яких зумовлена освітніми сертифікатами. Школа дає індивідам неоднакову освіту, нерівний розвиток можливостей і навичок, що підтверджується, як правило, сертифікатами встановлених зразків і являє собою умовою, від якої залежить місце в системі розподілу праці (і соціальної стратифікації).