Сторінка
14
Болонський процес не визнає другої докторської степені. Вища учбова ступінь, що пропонується в рамках цього процесу, це – Doctor of Philosophy (PhD), який є аналогом українського і російського кандидата наук.
Наша система академічних ступенів доволі міцно укріпилась, не дивлячись на те, що вона не сприяє, а навпаки, гальмує розвиток науки: аспіранти три або п’ять років пишуть кандидатську, потім десять років докторську дисертацію, тема якої в умовах бурхливого научно-технічного розвитку в світі до моменту захисту втратить свою актуальність, безнадійно застаріє і ніяким чином не дасть стимулу до розвитку науки в країні.
На думку фахівців, європейській підхід з одним науковим ступенем є більш демократичним, оскільки він не виокремлює особливих статусів серед науковців (крім посадових, які є більш-менш об’єктивними). Тобто усі науковці є колегами, відсутня ієрархія статусів, студенти до всіх звертаються шанобливо: «Пане професоре…».
В Україні ж такий демократизм, ймовірно, викличе супротив. Це станеться передусім з боку докторів наук, які докладали справді величезних зусиль, аби отримати цей додатковий статус. Зрештою, не останню роль нині відіграє й матеріальний фактор. Адже не секрет, що доктори наук у нашій державі мають менше педагогічне навантаження, більшу заробітну плату, пенсію і т. ін. Невідомо, наскільки сильно подіють на них доводи аналітиків, що перехід до системи з одним науковим ступенем в Україні може підвищити сам статус наукового працівника, зробити його більш цілісним, самодостатнім.
Хоча в Америці, наприклад, доктори наук мають, як правило, посадову диференціацію: в залежності від особистих заслуг перед кафедрою і часу викладання на кафедрі вони отримують посаду Assistant Professor, Associate Professor, або full Professor, і при цьому не потребують якихось додаткових кваліфікаційних робіт.
Подібну до української систему ранжування вищих наукових ступенів сьогодні мають також і деякі європейські країни. Зокрема, це Польща, де існують «хабілітовані» доктори – doctor habilitus, що відповідає нашому ступеню доктора наук, та «нехабілітовані» – щось подібне до нашого ступеня кандидата.
Наприклад, німецьке наукове товариство з великим сумнівом відноситься до перспективи втратити Doctor habilitus – степінь повного доктора наук, аналогом нашого доктора наук. А бельгійці не бажають розтаватися з Grand Doctor of Philosophy.
Після підписання Болонської конвенції всі кандидати автоматично стануть, по європейським вимірам, докторами наук, і це «зрівнювання», вважають критики реформи, може призвести до розколу в науковому товаристві, тому що в один ряд будуть поставлені корифеї науки і новачки. Особливо якщо взяти до уваги рівень нинішніх кандидатів дисертацій, що написані з допомогою Інтернету за декілька місяців. Щодо думки противників конвенції, це спричинить відсутність стимулу до розвитку, зниження наукового рівня , а затим і деградацію держави.
За словами Л. Товажнянського, ректора Національного технічного університету «ХПІ»: «Ми готуємо бакалаврів, магістрів, у нас захищають кандидатські дисертації і докторські – в багатьох країнах цієї степені немає, і в цьому наша перевага».
Ще одне суперечне положення Болонської декларації, це кредитно-модульна система. За основу пропонується прийняти ECTS,зробив її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках конвенції «навчання протягом життя». Слід зазначити, що студенти отримують кредити лиш в результаті успішного завершення наукової дисципліни (кредит не присвоюється просто за відвідування занять – студент має виконати всі вимоги і успішно пройти всі форми оцінювання). Кількість кредитів не залежить від оцінки – «вартість» курсу в кредитах розраховані наперед.
Виглядає це наступним чином:
· Кредит – кількісний показник, що визначає який, об’єм чоторирічного навантаження виконав студент в даному курсі (дисципліні);
· Оцінка – якісний показник, що визначає, наскільки успішно студент засвоїв програму курсу, виконав певний в кредитах об’єм навантаження.
Відповідно, в Додатку до диплома буде вказано кількість кредитів з кожної дисципліни. Це досить зручний і оптимальний варіант для реалізації загально європейського обміну студентами.
Що стосується модульної системи, то в умовах України на сьогодні реалізувати її для переважного більшості вузів просто нереально.
По-перше, у студентів немає можливості самостійно обирати дисципліни. Відповідно Болонській системі, кожна дисципліна «коштує» певну кількість кредитів, кожний кредит «коштує» певну кількість балів. Диплом «коштує» певну кількість кредитів. Відповідно, студент повинен мати можливість підібрати собі дисципліни, щоб набрати необхідну кількість кредитів. Адже саме це і є його «зеленою карткою» до європейської освіти. В Україні це неможливо з багатьох причин, першими з яких є економічні.
Певний консерватизм присутній і в ставленні до системи оцінювання знань студентів. 100-бальна шкала й розділення семестрів на модулі з обов’язковим проміжним контролем знань майже не торкнулися принципів викладання й програмного наповнення. «На мій погляд, те, що відбувалося справді – підлаштування під нові стандарти, але досить штучним шляхом. Наприклад, модульно-рейтингова система - всі питають: як мені перекласти програму або як перерахувати години, щоб нічого не змінювати. Тобто, як ці бали рахувати, виставляти оцінки, користуючись при цьому п’ятибальною системою», - висловлює своє бачення «Болонського процесу» в Україні кандидат соціологічних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка Сергій Литвинов.
«Сьогодні ми зіткнулися з тим, що кожен викладач має власну модульну систему оцінювання, якої студенти ніяк не можуть збагнути. Самих викладачів обурює те, що вони із професорів перетворилися на бухгалтерів, які мусять підраховувати бали, а не оцінювати реальні знання» – зазначає професор Львівської політехніки Юрій Ражкевич, який є членом національної групи супроводження Болонського процесу.
Міфом виявляється впевненість в тому, що кредити, модулі і рейтингове оцінювання знань є магічним засобом уніфікації освітніх систем з одночасним значним підвищенням якості дипломів. Очевидно – у випадку лише формальної заміни одних (астрономічних годин) одиниць виміру учбової роботи студентів на інші (заліковані одиниці, кредити чи щось інше) зміни будуть так само не значні, як перехід до вимірювання зросту ново роджених, дітей і дорослих з сантиметрів на дюйми.
В неоднозначному світлі стає все більш зростаюча роль тестування як основного методу контролю знань, що є характерним, перш за все, для американських університетів. Особливо складно зробити тестування основним методом перевірки знань в гуманітарних науках.
Не вирішує реформація і проблеми хабарництва, бо і до сьогодні не створено системи контролю через так званий зворотній зв’язок. Тобто не можливо зупинити "продаж" оцінок, коли результати навчання перевіряє той же викладач, що й навчає студентів протягом семестру. Без контролю перевірок третіми особами є реальна спокуса купити, а не вивчити на позитивну оцінку. Тому бюрократичною імпровізацією Болонської системи називають спеціалісти нинішній стан освіти.