Сторінка
1
Сучасна концепція загальноосвітньої школи України вимагає, щоб школа не обмежувала свої функції лише забезпеченням засвоєння суб’єктом певної суми знань, умінь, навичок, а вирішувала головне завдання – створення для кожної дитини сприятливих умов усебічного розвитку її здібностей, таланту, цілеспрямованого виявлення своєї індивідуальності, творчої самореалізації, що передбачає подолання суперечностей між фронтальною формою організації навчальної діяльності й індивідуальним процесом засвоєння змісту освіти.
Розв’язанню питання сприяє дидактично цілеспрямована організація диференціації навчання, яка дозволяє здійснювати індивідуальний підхід до учнів у навчанні, забезпечуючи самостійну роботу школярів з урахуванням їхніх навчальних можливостей.
Суттєвий внесок у розвиток загальних теоретичних основ індивідуалізації й диференціації навчання в загальноосвітніх закладах зробили А. Бударний, І. Бутузов, М. Гузик, А. Кірсанов, Є. Рабунський, В. Сухомлинський, І. Унт, І. Чередов та інші. У педагогічних дослідженнях розкрито різні аспекти проблеми: загальні питання диференціації як способу індивідуалізації (І. Лернер), створення педагогічних умов диференційованого навчання учнів загальноосвітньої школи (О. Братанич); використання робочих зошитів з друкованою основою, які передбачають врахування рівнів навченості школярів і складності навчального матеріалу (В. Онищук, Л. Нечволод, О. Нільсон); розробка різнорівневих навчальних програм, які дають можливість обирати форми й методи навчання, що максимально сприяють розвитку особистості (М. Гузик, В. Фірсов); організація самостійної роботи школярів за індивідуальними планами у визначеному темпі (В. Буряк, С. Голант, А. Границька, Б. Єсипов, П. Підкасистий, Є. Рабунський, І. Унт); організація групового навчання (Т. Дейніченко, О. Кузьміна, Н. Кузьмічова, Н. Лобко-Лобановська, І. Чередов).
Багатоукладність і варіативність сучасної освіти передбачає створення можливостей для вибору школярами навчально-виховних закладів, форм освіти, засобів навчання й виховання, які відповідали б освітнім запитам особистості, здійсненню диференціації навчально-пізнавальної діяльності учнів не лише на етапі оволодіння новим матеріалом, а й у процесі контролю як важливої ланки навчання. Окремі питання цієї проблеми розглядалися в працях А. Бударного, М. Гузика, А. Кірсанова, В. Онищука, В. Паламарчук, Є. Рабунського, В. Сухомлинського, І. Унт та інших. Автори відзначають, що диференційований контроль може сприяти формуванню вмінь самоорганізації, самооцінки, вихованню відповідальності за результати навчання, тобто спрямовувати навчальну діяльність школярів на самозміни.
Однак існує суперечність між потребою суспільства в розвитку індивідуальності школяра і відсутністю умов для цього на етапі контролю навчальних досягнень учнів основної школи, які б сприяли розвитку ціннісно-змістового ставлення особистості до результатів своєї діяльності, забезпечували стійке позитивне ставлення учнів до навчання в цілому. У сучасній педагогічній науці й практиці недостатньо розроблено питання диференційованого контролю навчальних досягнень школярів.
Так, опитування вчителів м. Харкова й області (150 чоловік) засвідчує, що 60% із них орієнтується під час навчання на учнів з середніми навчальними можливостями, 20% – на учнів з високими навчальними можливостями і 20% – на всіх учнів, а здійснюють диференціацію на етапі контролю навчально-пізнавальної діяльності лише 10% вчителів.
Отже, актуальність вивчення питань диференціації навчання, недостатня теоретична й практична розробленість проблеми здійснення диференційованого контролю, необхідність подолання існуючих суперечностей визначили вибір теми дослідження – “Диференційований контроль навчальних досягнень учнів основної школи”.
Зв’язок теми дослідження з науковими програми, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складником комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, що виконується за проблемою ”Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих закладах” (РК №1 – 200199 U 004104).
Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 6 від 31.10.2003 року) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №10 від 23.12.2003 року)
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності диференційованого контролю навчальних досягнень школярів та експериментальній перевірці технології його здійснення.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що здійснення диференційованого контролю навчальних досягнень учнів буде ефективним за умови використання різнорівневих завдань (у робочих зошитах з друкованою основою та для проведення контрольно-узагальнювальних уроків-ігор), що забезпечує врахування реальних навчальних можливостей учнів на етапі контролю навчальних досягнень; їхніх потреб, пізнавальних інтересів; сформованість адекватної самооцінки й позитивного ставлення до контролю як ланки навчання.
Для досягнення мети та перевірки гіпотези було визначено такі завдання:
1. З’ясувати сутність і способи диференційованого навчання та використання різнорівневих дидактичних завдань у процесі диференційованого контролю навчальних досягнень учнів.
2. Розробити технологію диференційованого контролю з використанням різнорівневих завдань робочого зошита з друкованою основою й організації контрольно-узагальнювальних уроків-ігор та експериментально її перевірити.
3. Підготувати науково-методичні рекомендації для вчителів з питань використання різнорівневих завдань на етапі контролю навчальних досягнень школярів, а також робочі зошити з друкованою основою для учнів з метою здійснення диференційованого контролю.
Об’єкт дослідження – процес навчання учнів основної школи.
Предмет дослідження – використання різнорівневих завдань з метою диференціації контролю навчальних досягнень учнів.
Методологічну основу дослідження становлять: загальнонаукові положення діалектичної теорії пізнання, гуманістичної філософії про людину як найвищу цінність суспільства; діалектика абстрактного i конкретного в пiзнавально-творчому розвитку особистості; філософські ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ і процесів; системний пiдхiд до вивчення педагогічних процесів i явищ; наукові положення щодо активності особистості, яка має великі можливості для саморозвитку в процесі взаємодії з навколишнім світом.
Теоретичною основою дослідження є: концепція розбудови національної освіти на основі індивідуалізації, гуманізації та демократизації навчання; теорія особистісно-орієнтованих технологій навчання, ігрової діяльності; педагогічні концепції діяльнісного підходу до навчання; психолого-педагогічні ідеї: розвитку особистості (Ю. Бабанський, Л. Виготський, Л. Занков, Н. Менчинська); дидактичного вибору та його впливу на розвиток особистості (В. Буряк, Л. Виготський, Л. Герасименко, І. Якиманська); розвитку пізнавальної активності й самостійності у процесі контролю (В. Буряк, І. Лернер, В. Лозова, М. Махмутов, П. Підкасистий, О. Савченко, Г. Щукіна та інші); положення й висновки щодо теорії індивідуалізації та диференціації навчання (А. Бударний, Є. Голант, А. Кірсанов, І. Унт); дидактичні основи диференціації навчання (Ю. Бабанський, А. Бударний, І. Бутузов, Л. Виготський, В. Гузеєв, Д. Ельконін, В. Загвязинський, П. Підкасистий, І. Чередов); дидактичний принцип індивідуального підходу, який створює умови для всебічного розвитку школярів з урахуванням їхніх задатків, навчальних можливостей та інтересів (Ю. Бабанський, Б. Єсипов, І. Лернер, В. Онищук, Є. Рабунський, І. Унт); ідеї гуманістичної педагогіки щодо контролю навчальної діяльності школярів (Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський), оптимізації навчання (Ю. Бабанський).