Сторінка
13

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

Розглянемо головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній і науковий простір.

Деякими із ключових моментів Болонського процесу є чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень та якість засвоєних знань, для співставлення вищої освіти в різних країнах (такі міри повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти), а також приведення вищої освіти в різних державах до єдиного стандарту. Це стосується розробки подібних учбових планів, тренінгів, досліджень.

Не оставляет в покое критиков Болонского процесса и тот факт, что унификация образовательных систем может привести к стиранию границ национальных систем образования, что негативно отразится на его уровне и характере, ведь многие университеты Европы известны своими традициями и профессорским составом.

Це твердження з приводу орієнтації всього процесу на створення інтегрованої і уніфікаційної системи вищої освіти всієї Європи, де пересування студентів і наукових працівників буде майже не автоматичним, оскільки всі дипломи будуть однаковими і визнаватимуться у всіх державах є дещо заміфіковане. В дійсності ж з самого початку мова йшла про узгодженість («гармонізацію») лиш другорядних і конкретно структурних аспектів учбового процесу частини закладів, що пропонують студентам довготривалі програми навчання, які можна розділити на дві частини – бакалаврську і магістерську. В Болонській декларації містяться рекомендації стосовно тривалості двух стадій , прийняття нового законодавства для ліквідації перепон для обміну студентами і викладачами, але нічого не говорилося про обов’язкову розробку спільних для всієї Європи учбових програм підготовки спеціалістів однакового профілю.

Відтак приєднання вітчизняної освіти до Болонського процесу вимагає зміни структури навчання. Європейська модель передбачає введення двох його циклів. Перший має тривати не менше трьох років і закінчується отриманням першого академічного ступеня бакалавра. Другий, розрахований не менш ніж на два роки, орієнтований на отримання ступеня магістра.

«Але ж подібна градація вже деякий час існує й у більшості вітчизняних вузів!» - зауважите ви. Так. Але, на жаль, те, що ми спостерігаємо сьогодні у вітчизняних «альма-матер», є не більш ніж формальний поділ на цикли. Передусім, ми стикаємося із проблемою недооцінки такого освітнього рівня, як бакалавр. Якщо на Заході рівень бакалавра є вже достатнім для того, щоб випускник вважався спеціалістом у своїй сфері і мав змогу займати відповідну виробничу позицію, то в Україні це поки що не так. У нас, як правило, кваліфікаційний рівень бакалавра поки що виглядає чимось дивним і екзотичним. На побутовому рівні (і навіть на співбесідах із роботодавцями) його сприймають як незакінчену вищу освіту.

А це, в свою чергу, може призвести до недовіри працедавців в достатньому професіоналізмі (адже самі працедавці в свій час отримали освіту за «старими традиціями») молодих спеціалістів. В результаті зросте кількість безробітних в державі.

Користі від появи бакалаврів не бачать не лише студенти, але й викладачі. «Я не бачу, що цей освітньо-кваліфікаційний рівень набуває якогось суттєвого наукового чи соціального значення, тобто - якщо в тебе є «корочка» бакалавра і ти навіть не спеціаліст, то ти ніхто – твоя освіта незавершена і немає державних стандартів, рекомендацій МОН, які мали б можливість працювати за фахом бакалаврам», - висловлює своє бачення «Болонського процесу» в Україні кандидат соціологічних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка Сергій Литвинов.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Проблему з бакалаврами, на думку Фінікова, теж можна владнати. Для цього треба розробити державні вимоги, які покажуть працедавцеві, що людина, яка отримала 3-4-річну бакалаврську освіту – це вже людина з повною, а не частковою вищою освітою. «Треба так сформулювати набір компетенції, які ця людина отримує в кінці навчання, що вони є доволі закінченими і дозволяють їй виконати більшість тих функцій, на які сподівається працедавець. Проблема в незвичності цих бакалаврів і в тому, що професійні компетенції їх не можуть бути до кінця повторенням профілю колишнього інженера». Як наслідок, намагаючись формально наблизити нашу систему до європейських вимог, вітчизняні інституції тільки заплутали систему освітньо-кваліфікаційних рівнів. Бо ж ні змістовна частина, ні навчальні плани вузів так і не зазнали конкретних змін. При цьому вимоги до рівня спеціаліста залишились такими самими, а рівні бакалавра і магістра не отримали якогось нового змістовного наповнення. Як результат - ми маємо або урізані, або дещо розширені програми спеціалістів.

Крім того, дуже складна, з точки зору практичної реалізації, вимога є забезпечення адекватної кваліфікації бакалавра. Справа в тому, шо спеціалісти впевнені: що при чотирьохрічному навчанні надати достатні можливості для профільної й практичної підготовки бакалаврів нелегко. Болонський процес передбачає впровадження трьохрічної навчальної програми на етапі бакалаврату, що ще більше ускладнює задачу надбання високо рівня фундаментальної і профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності. Тому можна припустити, що більшість країн оберуть чотирьохрічну програму навчання бакалавра, як це зробили в Великобританії і Росії .

Студенти Росії також неоднозначно сприймають Болонський процес. 16 листопада 2006 року відбулась всеросійська студентська конференція з проблем участі в Болонському процесі. На ній були представлені результати соціологічного дослідження , під час якого опитано 453 студента з 11 вузів. Російські засоби масової інформації представили лише деякі результати і висновки соціологів: 57 % опитаних хотіли би вчитися 5 років, як передбачає стара система освіти, 36% - 6 років і отримати ступінь магістра і лише 3% хотіли би завершити свою освіту, отримавши ступінь бакалавра.

Звичайно у двухрівневії системи є свої переваги. Дуже часто а процесі навчання студент розуміє, що вибір майбутньої професії був зроблений не вірно, і що йому б хотілося змінити профорієнтацію. Болонська система надає таку можливість, і студент може вступити до магістратури в інший вуз і на іншу спеціальність, що за умови старої системи освіти було практично не можливо.

Положення Болонської декларації регламентують суттєві зміни і в науковому просторі України. Хоча тут картина виглядає дещо більш прийнятною для європейських стандартів. Сьогодні в нашій державі присуджуються два наукових ступені – кандидата і доктора наук. За європейськими канонами, визначеними у Болоньї, в єдиному освітньому просторі має діяти тільки один науковий ступінь – доктор філософії у конкретній галузі знань. Саме така система є традиційною для західних університетів.