Сторінка
5

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

Відтворення соціальних типів культури.Освіта надає знанням технологічність, конструктивної форми, завдяки яким стає можливо його систематизувати, компонувати, транслювати і накопичувати в зростаючих об’ємах. Передача знань і досвіду стає динамічною, масовою, відкритою. Але об’єктом передачі стає не все, а обрані (відповідно з законами) типи культури, наприклад, домінуюча, шкільна, професійна.

Інновація в сфері культури відбувається через школу відбору. Суспільна система освіти транслює лиш частину інновацій, що досягли в культурі. Приймаються інновації із потоку домінуючої культури, що не несуть небезпеку для цілісності ванної соціальної організації (стабільності її управлінської структури). По підношенню до інших інновацій, навіть прогресивних, система освіти може виступати певним бар’єром.

Формування і відтворення суспільного інтелекту(менталітету, певних сфер і соціальних технологій інтелектуальної діяльності)включає в себе положення , що були сформульовані ще Дюркгеймом: розповсюдження суттєвих знань через освіту, прищепити індивідам пізнавальних навичок. Система освіти стала багатогалузевим комплексом, її мета – не просто передача знань і розвиток особистості, а й інтелектуальне супроводження розвитку суспільства. Ряд дослідників стверджує, що у цієї функції – ключова роль в темпах прогресу цивілізації в найближчому майбутньому. Вона вже перетворилась на фактор світового суперництва. Транс націоналізація освіти – середовище геополітики. Світові лідери намагаються контролювати освітні комплекси в різних зонах світу, передаючи свої освітні технології та інші моделі, що спеціально розроблені для інших держав. Так в суспільному інтелекті виникає залежність репіцієнта від донора, що гарантує донору перевагу і джерела злагодженого і неопосередкованого прибутку. Країни з давніми традиціями в своїх системах освіти також можуть стати реципієнтами в період кризи, коли держава і суспільство частково втрачають контроль над концептуальним розвитком системи освіти і забезпеченням її необхідними кадровим, інформаційними, технологічними ресурсами.

Формування особистості – один із життєво важливих інтересів держави і груп, тому обов’язковим компонентом освіти є правові норми і політичні цінності, що відображають політичну зацікавленість груп, які диктують напрямок розвитку в даному суспільстві і прагнуть контролювати школою.

Прищеплення освітнім спільнотам прийнятних правових, політичних цінностей і норм, способів участі в політичному житті характерного для державної освіти, але проявляється і в сфері неформальної освіти. Навряд чи є приклади, коли інститут освіти не протидіяв проявам правом і політичним девіацій. Кожний політичний устрій починає з того, що змагається за стару школу або будує нову. Розуміння цієї функції неминуче призводить до ідеологізації змісту освіти. В цьому розумінні формальна освіта забезпечує заохочення законослухняної правової і політичної поведінки, а також відтворення державної (домінуючої) ідеології. Соціальні групи – носії альтернативних політичних цінностей, які намагаються заснувати свою школу, або впровадити у вже існуючу свої правові норми і політичні цінності. Система освіти не буває ідеологічно нейтральною, в ній завжди затверджується ідеологічний контроль в явній формі парткомів або неявній – в установках на деполітизацію, в кадровій політиці, в учбових планах, в рекомендованих підручниках і т. д.

В національно-державній організації соціуму школа ціле направлено формує орієнтації населення у зовні політичному просторі. Етносоціальний тип культури зумовлює зміст освіти, підкреслює в ній головні інтереси даного етносу. Так школа сприяє патріотизму.

Ще однією важливою, але недостатньо дослідженою є науково-дослідна функція системи освіти. Творення нового знання постійно відбувалося в структурі системи освіти, оскільки певна частина вчителів і викладачів завжди цим займалася. Свідома орієнтація на продукування нового наукового знання постала в Стародавній Греції з виникненням прототипів майбутніх вищих навчальних закладів: Академії Платона, Ліцею Аристотеля, Піфагорійського союзу.

Тривалий час ця функція була побічною, другорядною для системи освіти. До XIX ст. у системі освіти в кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природниче-наукове знання розвивалося не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційного оформлення науково-дослідна функція набула в епоху промислової революції наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Саме в цей час було розпочато інтенсивні дослідження в галузі природничих наук, свідоме формування соціальних замовлень системі освіти. При вузах створено дослідницькі лабораторії, науково-дослідні центри. Як і раніше, ця функція зосереджена у вищій ланці системи освіти. Уже наприкінці XIX ст. в обов’язки викладацького складу увійшло одночасне виконання двох ролей: дослідника і педагога. Вузи стають найзручнішим місцем проведення фундаментальних, а згодом – і прикладних досліджень.

Основні функції системи освіти у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються не однаково. Це залежить від стану і потреб суспільства, від окреслених державою соціальної мети і принципів освіти.

Необхідно зазначити, що деякі функції освіти стануть більш насиченими. Адже ми живемо в час, коли освіта у всьому світі швидко реформується як за змістом, так і за формою. Тому, враховуючи сучасні модефікації в сучасній системі вищій освіти, і освіти взагалі, активізуються функція соціальної мобільності та науково-дослідна функція, адже європейський освітній простір став більш відкритий для переміщень студентів, викладачів і звичайно самої інформації.

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Освітня політика України базується на принципах демократизації та гуманізму, орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: