Сторінка
12

Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні

Отже, проблема якості вищої освіти є багатомірною, що охоплює усі характеристики освітньої діяльності, визначається факторами різного порядку: мікро- та макрофакторами, суб'єктивними та об'єктивними, пов'язаними з розв'язанням проблем від окремого ВНЗ до цілої держави, чи навіть на глобальному рівні, тому вимагає комплексного підходу до розв'язання. Для вдосконалення системи управління якістю на часі є вироблення чіткого механізму моніторингу як якості освітнього простору у цілому, національних систем освіти, навчальних закладів за рівнями акредитації, окремих навчальних закладів.

Для нас важливими, зважаючи на сказане, є декілька положень: моніторинг якості освіти має бути повним, постійним, прозорим, об'єктивним; якість і акредитація, які міцно пов'язані між собою, висувають перед непогано розвиненою нашою системою ліцензування й акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості, і тому наша участь в європейській мережі з гарантування якості у вищій освіті (система ENQA) обов'язкова вже в найближчий час; контроль якості повинен зосередитися не тільки на контролі навчального процесу, кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази тощо.

В першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку праці; акредитуватися мають не тільки навчальні заклади і спеціальності, але й окремі освітні програми, це те, з чим поки що ми не стикалися; окрім внутрішньої оцінки якості неминуча зовнішня оцінка, яку підтримує ENQA і яка надає можливість оцінювати навчальні програми за межами своєї країни за загальними критеріями.

У сучасних умовах найбільшого прогресу досягають країни з розвиненою системою освіти, підготовки та перепідготовки кадрів. Саме країна, що вчиться, досягає значного зростання продуктивності праці, добробуту людей, саме народ, який вчиться, готує плацдарм для майбутнього розвитку національної економіки, науки і техніки. Економія на темпах зростання освіти призводить до падіння рівня продуктивності праці6.

Демократичний і економічний прогрес тісно пов'язаний з переходом на нову ступінь розвитку, будівництвом суспільства знань, інформаційного суспільства, що і змушує нас переглянути свої уявлення про систему освіти в цілому.

Вже до 2010 року Болонський процес передбачає сформувати в Європі єдиний освітній та науковий простір. Зокрема йдеться про спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти у всіх країнах - членах процесу.

Пріоритети Ради Європи (далі РЄ) в галузі освіти визначається базовими цінностями, на яких ґрунтується діяльність всієї організації, - права людини, демократія, культурне різноманіття. На практиці воно виражається в мовній політиці, яка направлена на збереження культурного різноманіття мов, а також у певній увазі до вивчення історії, котру не можна використовувати в якості інструменту. Її вивчення повинно базуватися на багатосторонньому підході, який враховує існування різних точок зору.

У кожної європейської країни – власна, виключно унікальна система освіти з традиціями, що складалися віками. Тим не менш по відношенню до вищої освіти європейські країни поставили перед собою мету створити до 2010 року (завдяки Болонському процесу) єдиний освітній простір, перейти на систему, елементи якої були б зіставлялися, були б сумісні і, звичайно ж,гарантували необхідну якість освіти.

В структурі РЄ існує комітет з проблем освіти, який складається як з представників органів державної влади , в тому числі з профілюючих міністерств, так з академічних спільнот – президентів університетів,членів асоціацій університетів, а також студентів. В виробляє відповідні стандарти і рекомендації на загальноєвропейському рівні. А далі вже кожна країна сама визначає як саме їх застосувати на рівні національному. Україну в цьому комітеті представляє І. Бабін з Міністерства освіти і науки та Г. Крючков з Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Результати оцінюються не за абстрактними критеріями «середньоєвропейського» рівня, а за тим, наскільки країна, що слідує шляхом Болонського процесу, просунулася до мети, яку сама собі поставила, - і по відношенню до програмного насичення, і тривалості навчання. Реформу вищої освіти в вашій державі потрібно здійснювати, оскільки ми прагнемо, щоб освіта ваших дітей була повністю адаптована до європейського освітнього простору, щоб вона повністю відповідала реаліям глобалізованого світу, викликам інформаційного суспільства, суспільства знань.

У студентів кожної європейської країни повинні бути рівні шанси отримати знання. І зобов’язаність кожної країни – знайти оптимальний спосіб цей шанс забезпечити.

Перед системою освіти в Україні стоїть дуальне завдання: перше – як національну освіту включити в розв’язання світових проблем – просвіти, екології, економічного зростання, демографії тощо; друге – як, інтегруючись у світове співтовариство, залишитися самими собою, зберегти національні особливості та колорит.

На відміну від провідних держав Європейського Союзу, а Україні склалася ситуація акцентованого інтересу до Болонського процесу, оцінка якого дозріла твердження, що він є найвищий європейський освітній приорітет. На жаль, це твердження не відповідає реальності, викривляє оцінку і сприйняття процесу, породжує багато необґрунтованих надій.

Розглянемо твердження, що в освітній сфері Європи немає нічого уважнішого Болонського процесу. Ознайомлення з багатьма закордонними джерелами не дає основи для підтвердження подібного тезису про концентрацію фінансових і людських ресурсів на проблеми повної реструктуризації вищої школи і побудову загальноєвропейської системи вищої освіти з взаємним визнанням дипломів. Термін «Болонський процес» тим рідше, чим більша європейська держава і чим старша і більш розвинута в неї система вищої освіти. Більш популярний він в тих невеликих периферійних країнах, котрі мали менш розвинуті зв’язки з провідними державами Європи і сподівались на «блонському» шляху отримати значні дивіденди по забезпеченню і розширенню обміну в освітньо-науковій сфері,запозиченню і впровадженню найкращого європейського досвіду і т. п.

Певне значення має рівень централізації управління вищою освітою:якщо він високий, «болонська» тема звучить голосніше. І це також зрозуміло, адже з самого початку Болонський процес був ініційований міністрами освіти з залученням міжурядових міжнародних освітніх організацій типу ЮНЕСКО,Європейського центру з вищої освіти в Бухаресті, освітньої комісії Ради Європи і пр.

Зони високої економічно-освітньої активності керівництва РС концентруються зовсім не на Болонському процесі, а на розвитку природничих і інженерних науках і високій технологіях. Лідери Європи розуміють необхідність підвищення конкурентоспроможності своїх держав в порівнянні з США і Японією у галузі створення і використанні надвисоких технологій, опираючись на розвиток нано- і фемтонаук.

Процеси інтеграції системи освіти як Росії, так і України, до Європи сприймаються громадськістю, в тому числі і вченими, і педагогами, далеко не однозначно. Тому однією з головних завдань цього розділу буде спроба розібратися в коренях як одобрення, так і неприязні даних процесів.