Сторінка
8
Також " . в усій історії людства ми бачимо, що саме джинни будують храми. Дуже показова легенда про побудову джиннами храму Соломона (а велетнями — житла германських богів-асів, — О.Г.). В житті на цьому ступені еволюції це неодмінний закон. Вороги і невідомі допомагають збудувати те, що тими, хто згоджується, приймається і часто замовчується" (14.01.37) [Письма Е.И.Рерих, т. II, Новосибирск, 1991 г.].
Також у арабів існує передання про таємниче Місто Колон — Ірам Зат ал-Імад в серці пустелі Руб-ель-Халі, збудоване за наказом шаха Шаддата, володаря народу Ад, могутніми джиннами, а тепер це місто перебуває немов у паралельній реальності (є воротами у "Велику Порожнечу" — світ джиннів та іфритів, де містик отримував над ними владу) і в нього можуть потрапити тільки могутні маги ("мукаррібуни") або святі. Аллах начебто знищив всіх мешканців Шаддату гігантів-нефілимів за їхню гординю, але таємні знання, якими вони володіли, збереглися у рукописах та книгах бібліотек Ірему.
На думку ряду езотериків, начебто, саме про це місто (його мешканців — "Древніх" і його майбутнє апокаліптичне відродження на Землі) оповів у своїй книзі "Аль Азіф" ("Завивання нічних демонів") йеменець із Сани "одержимий" ("маджнун") Абдулла ал-Хазред (730 р.), яку в Х ст. переклали в Константинополі на грецьку як "Некрономікон" ("Книга Пізнання Мертвих Імен"), а в 1487 р. домініканський монах Олаус Ворміус (насправді ж він жив у 1588-1654 рр.[lxxiii]), особистий секретар знаменитого інквізитора Томаса де Торквемади (насправді ж жив у 1420-1498 рр., а отже зустрічатися з Олаусом Ворміусом не міг), переклав "Некрономікон" на латину (пізніше перекладач був звинувачений у єресі і спалений; щоправда, існують дані про латинський переклад 1228 р., надрукований в XIV ст. в Німеччині, а в XVII ст. — в Іспанії). Цей рукопис в 1586 р. був куплений у вигнаного за некромантію з Італії "чорного равина" — раббі Якова Елієзера в Празі Едвардом Келлі, асистентом знаменитого алхіміка та окультиста Джона Ді (герой книги Густава Майрінка "Ангел західного вікна"), який власне й переклав книгу на англійську і переклад зберігався у бібліотеці Оксфордського університету. Надалі ж світові широко розповів про "Некрономікон" у своїх творах теософ Говард Лавкрафт, в яку його посвятила дружина Соня Гріні, свого часу близька до некроманта Алістера Кроулі. " . Передання говорять, — писала О. Блаватська, — що книга ця була записана Сензарською мовою — таємною священною мовою — зі слів Божественних Істот, які продиктували її Синас Світла в Центральній Азії, на самому початкові Нашої П'ятої раси; бо був час, коли мова (Сензар) була відома Посвяченим кожного народу, коли прабатьки Тольтеків так само легко розуміли її, як і жителі загиблої Атлантиди, які в свою чергу, успадкували її від мудреців Третьої Раси, Мануші, які вивчали її безпосередньо від Девів Другої і Першої Раси . Древня книга, описавши космічну еволюцію і пояснивши початок всього на Землі . і даючи істинну історію рас від першої до нашої П'ятої, не продовжується далі; вона зупиняться біля початку калі Юги, саме 4989 років тому, зі смертю Крішни, Світлого Бога Сонця, Героя і Обновителя ."[lxxiv], а також — " . Таємна Доктрина вчить, що Ад-і [Ад — санскр. "перший"] було ім'я, дане арійцями першій людській расі, яка оволоділа мовою в цьому Колі. Звідси і терміни Адонім і Адонай ., застосовані євреями до їх Єгови і Ангелів . Індус-арієць належить до найстарішої Раси, зараз, на Землі; єврей-семіт — до пізнішої . Суворо кажучи, євреї, штучна арійська раса, народжена в Індії . Веда найраніших арійців, перш ніж вона була написана, поширилася серед всіх атланто-лемурійських народностей та посіяла перше сім'я всіх, тепер існуючих прадавніх релігій"[lxxv]. А також: " ."Семітичні" мови є незаконнонародженими нащадками перших фонетичних викривлень старших нащадків раннього санскриту. Окультна Доктрина не визнає такого поділу, як арійці і семіти, і навіть туранців приймає з величезною стриманістю. Семіти, особливо араби, суть пізніші арійці, які виродилися духовно і вдосконалилися у матеріальності. До цих належать всі євреї і араби. Перші є племенем, яке походить від Чандала Індії, від знехтуваних, до того ж багато хто був екс-брамінами, які шукали прихистку в Халдеї, в Сінді та Арії (Ірані) і справді були народжені від свого батька А-Брам (Не-Брамін), близько 8 000 років до Р.Х. Останні ж, араби, є нащадками тих арійців, котрі не побажали йти в Індію під час розсіяння народностей, . проникли і захопили Аравію ."[lxxvi].
Однак книга "Аль Азіф", окрім поневірянь на Заході, зазнала цікавої долі й на Кавказі, де вона стала відома як "Седієн Джайне" (у чечено-інгушів — "Зоряна Книга", від вайнах. "жай" — "книга", "седа" — "зоря") або "Джинеф тхил" (у черкесо-адигів — "Книга білих джиннів"), яку якийсь араб Абдурзукк (Абд ар-Раззак, 1413-1482 рр.) отримав від джинна, який записав її, підслухавши розмови ангелів. Якось Абдурзукк похвалився нею біля підніжжя гори Ельбрус (араб. „Абу-ль-Джібаль”; катайк. „Тав-Бон”, чечен. „Іртав”, лезгін. „Зех-Венде”, груз. „Ялбузі”, перс. „Айті борес”, вірм. „Аль-беріс”, нарт. „Уарп-Тау”, балкар. „Ашхи махуа” — „добра двоголова (гора)” > адиг. Ошхамахо) на мості пророкові Мухаммеду, який явився йому, і той, зрозумівши, що книга відкриває такі знання, які не слід знати людям і є викраденою у Всевишнього за допомогою хитрощів та підступності, негайно кинув книгу у ріку, з якої пророк заборонив мусульманам пити.
Книга втонула, але Абдурзукк встиг зловити та заховати декілька аркушів, рознесених вітром під час її падіння. Вцілілі письмена, доповнені коментарями Абдурзукка вже без впливу джинів і склали тепер існуючу "Зоряну Книгу", за якою таємне братство "Джейрах" ("Жъайрах Шахьар, Жїайрахой) здійснюють ворожіння та знахарства (насправді, Джейрах — це певний район в Інгушетії).
На заході великим бонським вчителем вважається “мудріший в Римі Хризостом (Злотоуст) – ритор” (Khrom la mkhas-pa Gser-thogs lce-‘byams). Це, на думку Б. Кузнєцова, — реальний греко-римський філософ – стоїк та мітраїст, автор 78 промов Діон Хризостом (Хрисостом) (40 – 120 рр. н.е.; родом з Пруси, Віфінія), сучасник Аполлонія Тіанського. Наприклад, у часі Діоклетіана (285-305 рр.) у Римі проповідником вчення Мані (маніхейства) був філософ Бундос. Мітраїзмові Діона Хризостома присвячена праця: H.Binder, “Die Chrysostomus und Posidonius”, 1905). При імператорі Доміціані він був вигнаний з батьківщини, багато мандрував, відвідав Ольвію і у своїй “Борисфенській промові” описав її тяжке становище в римські часи[lxxvii]. Діон Хризостом дуже цікавився грецькою давниною і у своїй “Троянській промові”, посилаючись на єгипетські передання, заперечує Гомерові, а саме: Єлена сама втекла з Парісом у Трою, Ахілл був вбитий Гектором, а Троя так ніколи й не була взята греками. Він був виправданий імператором Траяном, бо зобразив ідеального імператора в образі Геракла, який, будучи поставлений перед вибором між істинною царською владою та тиранією, вибрав першу, став ідеальним царем, тирановбивцею, борцем проти нечестивих, поборником чеснот і науки[lxxviii]. Цар, на думку філософа, працює на благо людей так, як Сонце працює протягом циклу віків — Еонів заради життя на землі, без котрого все зруйнувалося б і космос перетворився б у хаос (Dio Chrys. Oration. ІІІ, 57; 73-74; 82-83). Посилаючись на Зороастра, він формулює концепцію як тимчасових, неповних катастроф, так і повного знищенння космосу, коли зостається тільки бог, який створює новий всесвіт (Dio Chrys. Oration. ХХХV, 36-66; ХХХVI, 42). Хризостом заперечував погляди, що люди походять від титанів, а тому ненависні богам, що світ – “велика тюрма”, а міста і будівлі – маленькі тюрми, де боги ув΄язнили людей, що рослини і плоди – не дари богів, а їжа в΄язнів, що душа мучить людину страхами, заздрістю і злобою, а тіло хворобами, що всі люди закуті одним ланцюгом і однаково страждають, і що тільки небагатьом вдалося вивільнитися від кари (як бачимо, буддисти були відомі і в стародавньому Римі). Насправді ж, стверджує він, боги добрі і люблять людей як родичів, бо люди походять не від титанів, а від богів. Земля – це колонія богів з тими ж законами, що і у них самих. Спершу боги часто відвідували людей, посилали своїх представників – Геракла, Діоніса та інших; потім мораль людей згіршилася, але все ж космос – це створений богами на радість людей чарівний дім, в котрий їх покликав на бенкет цар богів. Не всі отримують рівні долі, але тих, хто поводить себе помірковано та розумно, боги люблять і роблять своїми співтрапезниками (Dio Chrys. Oration. ХХХ, 11-14)[lxxix]. Загальновизнаним є розглядати певний текст Діона (XXXVI, 39—55) як гімн Мітрі.
Завантажити реферат